Станіслав Стеценко - Війни художників

21 червня 1940 року

Берлін

За три години величезний літак фюрера «Кондор» і чотири винищувачі супроводу «Мессершміт-109» приземлилися на аеродромі поблизу Берліна. На Гітлера чекав його особистий автомобіль і чотири автівки з охороною, що традиційно нараховувала 18—20 осіб.

Автомобілем фюрера був відкритий шикарний кабріолет «Mercedes-Benz 770 К» з номерним знаком «ІІА 19357». Ця машина мала неофіційну назву «Überauto» — «суперавтомобіль». Він був найпрестижнішою моделлю компанії «Мерседес» з найпотужнішим на той час двигуном обсягом 7,7 літра.

Зовні автомобіль Гітлера був практично таким самим, як й інші 4 автомобілі з охороною. Кілька посвячених знали, що він мав збільшений бензобак, броньовані бічні панелі кузова й дверей, багатосекційні камери коліс, що дозволяють продовжувати рух при простреленому автоматною чергою колесі. Автомобіль важив майже шість тонн: фюрер був захищений броньованими листами, товщина яких навколо самого салону сягала 18 міліметрів. Куленепробивне скло мало товщину 40 міліметрів.

Автомобіль фюрера був обладнаний спеціальною підставкою під ноги й піднятим на 13 сантиметрів переднім пасажирським сидінням. Тільки на автомобілі фюрера був прапорець — особистий «штандарт присутності».

Автоматична зброя, розміщена в спеціальних кобурах на бічних панелях, була призначена для охоронців. Серед «засобів самооборони» у машині фюрера був присутній ручний кулемет. Фари й прожектори-шукачі, яких установили близько 20-ти, були надпотужними. Йшлося про те, щоб під час можливого переслідування ними можна було засліпити ворога.

Гітлер переодягнувся в закритому автомобілі охорони, для чого його на 15 хвилин залишили самого. Фюрер соромився свого оголеного тіла. Він вважав, що державний діяч без одягу чи у спідній білизні виглядає смішним. А володар Європи не міг виглядати смішним. Якось Генріх Гофман без дозволу сфотографував його в шортах і гетрах. Побачивши цей знімок, фюрер просто оскаженів, він кричав на Гофмана і місяць не приймав у себе.

Сьогодні Гітлер мав їхати серед натовпу в відкритому автомобілі, і тому на ньому був френч, просякнутий розчином, який запобігав горінню. Ад’ютант Брукнер подав фюреру кашкет, що мав козирок, тулію й околиш із вбудованими металевими пластинами вагою 1,5 кілограма на випадок раптового пострілу з юрми. Але Гітлер відмахнувся від цього чуда техніки й одягнув свого звичайного кашкета.

— Запам’ятайте, Брюкнере, перебування у натовпі — сьогодні для мене найбезпечніше місце. Набагато безпечніше, ніж штаб із моїми генералами чи канцелярія з партійними функціонерами. Натовп за секунду розірве на шматки того, хто спробує вистрелити у мене з пістолета чи кинути у мій бік гранату!

Берлін знав про повернення свого фюрера з Парижа. Доктор Геббельс поквапився сповістити про це по радіо. І тисячі берлінців зустрічали Гітлера як героя. На Вільгельмплац йому влаштували овацію. Берлінці вітали того, хто підкорив Париж і змив ганьбу жахливого приниження, завданого підписанням Версальського договору. Берлінці сподіваються, що перемога, здобута у Франції, знаменує кінець конфлікту в Європі. А ще вони сподівалися, що незабаром німці будуть керувати Європою, а далі — усім світом. Так обіцяв їм улюблений фюрер, якому вони беззаперечно вірили.

Люди з квітами в руках стояли обабіч вулиць, де рухався кортеж, вітали свого фюрера з балконів будинків. Дерева були обліплені хлопчаками у формі гітлерюгенду, які розмахували червоно-білими прапорцями. Квіти летіли під колеса суперавтомобіля. Руки тягнулися до кумира і фюрера нації. Діти на плечах у батьків тримали руку в нацистському привітанні й кричали «хайль!»

Солдати з «Лейбштандарту СС Адольф Гітлер» у чорній формі, високих чоботах і сталевих шоломах, із червоними пов’язками на рукавах стримували натовп. Тримаючи один одного за паски, якими були підперезані френчі, вони створювали живий ланцюг, аби кортеж міг проїхати. Попереду автомобіля фюрера їхав автомобіль з кінооператором на даху. Ці кадри мали стати надбанням історії!

Гітлер посміхався й салютував підняттям руки. Він здавався собі Цезарем, який повертається у Рим, розширивши свою імперію до нечуваних раніше меж. Він думав про те, що багато правителів, рівняючись на Цезаря, навіть титули свої робили похідними від його імені — і кайзер, і цар. І перше, і друге були похідними від «Цезар». Для німців він був і фюрером, і кайзером, і царем в одній особі. А скоро мав стати таким для всієї Європи.