Станіслав Стеценко - Війни художників

Соціалізм — це вчення про те, як слід піклуватися про загальне благо. Комунізм — це не соціалізм. Марксизм — це не соціалізм. Марксисти вкрали це поняття і спотворили його зміст. Я вирву соціалізм з рук «соціалістів». Соціалізм — стародавня арійська, німецька традиція.

Адольф Гітлер. Із застільних розмов

24 червня 1940 року, 18 год. 55 хв.

Берлін

По розкішному холу «Кроль-опери» дефілював натовп, виблискуючи погонами, нашивками й орденами. Між стінами колихалися сотні голосів. У малому залі демонструвалася кінохроніка — Тріумфальна арка, Ейфелева вежа, стрій німецьких солдатів. У Комп’єнському лісі біля історичного вагона маршала Фоша фюрер на радощах ледь не пішов у танок, ляскаючи себе долонями по стегнах. Кілька десятків глядачів, що стояли перед екраном, почали аплодувати.

«Тут, — говорить диктор, — 11 листопада 1918 року була підписана капітуляція Німеччини. Тепер 21 червня Німеччина Адольфа Гітлера примусила підписати акт капітуляції Францію».

Гофман і Гущенко через натовп ледь протиснулися до зали.

— Можна сідати на будь-які вільні місця, — сказав Гофман. — Хоча б ось тут.

Вони сіли майже в центрі зали.

— Зверніть увагу на того опецькуватого поважного пана в мундирі — групенфюрера, який сідає у першому ряду, — Гофман нахилився Гущенкові до вуха. — То Макс Аман, він був фельдфебелем у фюрера під час Першої світової. Гітлер не забуває колишніх друзів. Тепер він власник видавництва «Eher Verlag», що контролює найбільші газети рейху. Він казково багата людина. У нього п’ятеро дітей і двадцятирічна коханка. Це він запропонував фюреру назвати книгу — «Майн кампф» — «Моя боротьба». Спочатку фюрер хотів назвати цю книгу «Чотири роки боротьби проти брехні, глупства і боягузтва».

— Цікавий тип, — кивнув Гущенко, споглядаючи, як поважний пан усівся в першому ряду. Він намагався закарбовувати всю інформацію про бонз рейху, яку повідомляв йому Гофман. — «Моя боротьба» — і справді звучить переконливіше.

Величезна зала колишньої опери поступово заповнювалася публікою. Сцена була прикрашена гігантським сріблястим націонал-соціалістичним орлом. Орел виблискував світлом велетенських люстр. Справа і зліва від сцени, як статуї, завмерли солдати у парадній формі рейхсверу і сталевих шоломах. Гущенко подумав, що ці вояки тут, вочевидь, зайві. Мабуть, то забаганка рейхсміністра пропаганди Гіммлера або й самого фюрера.

Рівно о 19-й годині в президії з’явилися Ґерінг, Гіммлер, Геббельс, Ріббентроп. На Ґерінгові була новенька, розкішна, аж занадто розкішна, маршальська форма. Решта виглядала скромніше, але теж виблискувала погонами і аксельбантами.

А ще за п’ять хвилин зал вибухнув бурхливими оваціями й вигуками «хайль!» — у президії з’явився Адольф Гітлер у брудно-жовтій формі штурмовика, й оркестр заграв гімн «Дойчланд, Дойчланд». Гущенко скосив очі — Гофман разом з усіма волав «хайль!» і тягнув руку в нацистському привітанні.

Після гімну всі сіли, і Ґерінг із пафосом, як умів, мабуть, лише Ґерінг, надав слово фюреру і рейсхканцлеру Великої Німеччини. Відповіддю із залу йому був новий шквал вигуків «хайль!» Але як тільки Гітлер промовив перші слова, у залі запала мертва тиша.

Найперше Гітлер закликав Англію до миру. «У цю годину, — урочисто проголосив він, — я вважаю обов’язком перед своєю совістю ще раз закликати до здорового глузду Англію. Я вважаю, що можу це зробити, оскільки не як переможений прошу про щось, але як переможець закликаю до розуму. Я не бачу жодної причини для продовження боротьби», — Гітлер активно жестикулював і картинно тряс головою.

А Гущенко намагався відшукати хоч щось, що лишилося від того несміливого чоловіка із чудними вусами, який приносив у художню школу свої роботи і гуляв музеями з Марією. Здавалося, це були дві зовсім різні людини! Дивно, але в ті часи у Мюнхені, звідки він приїздив, він уже активно займався політикою! І жодним словом не обмовився про це!

Вечір Гущенко закінчив із Гофманом в «Ausland Club». Вхід був за перепустками, котрі для доктора Гофмана і його приятеля, звісно, були непотрібні. Тут подавали справжній гуляш, справжню каву і гарний коньяк. Гофман пояснив, що заклад знаходиться під патронатом Геббельса і тут бувають переважно іноземці, які мають відношення до Міністерства пропаганди. Як правило, це журналісти нейтральних і близьких до Німеччини країн. Геббельс вважає, що на повний шлунок вони будуть краще висвітлювати націонал-соціалістичне сьогодення Німеччини.