Ахмед Рушди - Золотий дім

— Центр один. Коли нас впустять, я перший пройду в двері.

Я збагнув не відразу, що говорив він не про централізм, а про Всесвітній торговий центр 1, який буде відданий в експлуатацію лише за пару років, і оголошував свій намір залишити будинок Джокера й переселитися до нового хмарочоса, збудованого на місці трагедії.

— На верхніх поверхах можна зробити добрий ґешефт, — розтлумачив він. — Ну, п’ятдесят, шістдесят поверхів — стільки вони заповнять, а вище? Після того, що сталося, ніхто не схоче наймати офіси в авіапросторі. Значить, це чудова нагода. Найкраща в місті. Стільки порожньої офісної площі без наймача, і нікому вона не потрібна. Особисто я йду туди, де добрий ґешефт. Високо в небі? Ну й чудово. Занизите ціну — я беру. Це вигідна справа. Блискавка не б’є двічі в одне місце.

Його працівники нечасто його бачили. Він запустив волосся. Я почав задумуватися над довжиною його нігтів на ногах. Після поразки Ромні настрій Нерона погіршився, і він майже не показувався на очі навіть жінці й мешканцям дому. Він узяв собі за звичку спати на розкладайці в кабінеті й пізно ввечері замовляти піцу. Уночі він обдзвонював працівників у різних країнах — принаймні я припускав, що то були його працівники, — а також на Мангеттені. Він мав за правило дзвонити до людей у будь-який момент дня чи ночі, очікуючи, що вони будуть напоготові, щоб обговорювати з ним все, що йому заманеться: бізнес, жінок чи якусь публікацію в газеті. Він міг розмовляти годинами, а співрозмовники мусили з цим миритися. Одного вечора в Садах, коли він перебував у досить благодушному настрої, я зобразив на обличчі найбезневиннішу усмішку й запитав, чи він ніколи не думав про Говарда Г’юза.

— Про того придурка? — відреагував він. — Тішся, що я маю до тебе слабкість. Ніколи більше не порівнюй мене з тим придурком.

Та водночас він почав ще далі ховатися від людських очей. Залишена на самоті, Василіса цілі дні проводила в спа або в різноманітних крамницях на Медісон-авеню й обідала з подругами у «Берґдорфі» чи «Сент-Емброузі». Якщо не зважати на вродливу жінку занадто довго, чекайте клопотів. Занадто довго — це скільки? П’ять хвилин. А довше години — не уникнути катастрофи.

Дім став вираженням водночас її вроди й інтенсивності її потреб. На устрично-сірих стінах вона повісила великі дзеркала, складені з менших дзеркальних квадратиків — деяких під кутом, деяких майже чорних — що виражали, як у кубізмі, потребу в багатьох перспективах водночас. У залі встановили новий величний камін, що передвіщав розжареність холодної пори. Нові килими під ногами, шовкові на дотик, сталевого кольору. Дім був її мовою. За допомогою оновлення будинку вона говорила з чоловіком, знаючи, що той належить до людей, на яких впливає оточення, і без слів повідомляла йому: якщо король потребує палацу, то цей палац, аби бути відповідно величним, вимагає королеви.

Помалу це діяло. До Різдва Нерон відхворів президентською перемогою на виборах і вибудував потужне звинувачення проти переможеного кандидата — найгіршого кандидата з усіх, як заявляв він за обіднім столом, тицяючи в нас виделкою, щоб підкреслити свою думку, за всю історію кандидування не було слабшого кандидата, його навіть справжнім кандидатом назвати не можна, бо ж не було жодного змагання, скидалося на те, що цей чоловік піддався, ще навіть не отримавши удар, тож наступного разу не робімо цієї помилки, не обираймо клоуна , переконаймося, що це хлопець авторитетний і схожий на такого, що може повести за собою. Наступного разу. Однозначно.

До часу інавґурації погода в домі Ґолденів суттєво покращала. Дивитися церемонію по телевізору було заборонено, але настрій у короля й королеви був веселий, а навіть пустотливий. Я знав, що внутрішня погода Нерона Ґолдена була мінливою, що його сексуальна податливість на чари дружини з віком лише зростала і що спальня була тим місцем, у якому вона незмінно викликала необхідні зміни в його особистій метеорології. Але тоді я не знав того, що знаю тепер — що почувався він не найкраще. Василіса, яка проявила своє надзвичайне відчуття часу, відчула момент свого виходу і взялася за діло. Першою з-поміж нас усіх вона помітила те, що пізніше стало для нас сумною очевидністю: що він слабнув, що невдовзі настане час, коли він перестане бути таким, як колись. Вона нюхом відчула перший натяк на наближення цієї слабкості, як акули винюхують поодиноку краплю крові у воді й вирушають по здобич.