Ахмед Рушди - Золотий дім

І знову: того року мені важко було залишатися об’єктивним до Ґолденів. З одного боку, прихильність до мене виявляв Нерон, а тут додалася ще й прихильність його дружини. З іншого ж боку, можна було не сумніватися, що він палко підтримував президентську кампанію Ромні і його коментарі на адресу президента й першої леді балансували на межі нетерпимості: «Певно, що він любить геїв, він же одружився з чоловіком», — це був один із м’якіших висловів. Не раз він переповідав свій «смішний республіканський анекдот» про літнього білого чоловіка, який навідується до Білого Дому кілька днів поспіль після закінчення повноважень теперішньої адміністрації й щоразу просить охоронців про зустріч із президентом Обамою. Коли він з’являється утретє чи вчетверте, роздратований охоронець каже: Сер, ви знову прийшли, але я знову вам пояснюю, що пан Обама вже не президент Сполучених Штатів і вже не мешкає за цією адресою. Тож ви це вже знаєте, але знову приходите й знову ставите те саме питання й отримуєте ту саму відповідь — так чого ж ви знову питаєте? А літній білий чоловік відповідає: О, просто мені так приємно це чути.

З цим я мирився, хоча побоювався за Нерона, що темна сторона в ньому може здолати світлу. Я дав йому почитати прекрасне оповідання Ганса Крістіана Андерсена «Тінь» — про чоловіка, чия тінь відокремлюється від нього, мандрує світом, набирається більшого світського лоску, ніж її колишній «господар», повертається, аби спокусити й пошлюбити принцесу, з якою він заручений, і, разом із (досить таки безжалісною) принцесою, прирікає цього реального чоловіка на смерть. Я хотів, аби він зрозумів небезпеку, яка загрожувала його душі, якщо безбожнику вільно вжити такий термін, але Нерон не належав до шанувальників літератури й повернув мені книжку з оповіданням зневажливим жестом.

— Я не люблю книжок, — заявив при цьому.

Але потім… вони обоє, чоловік і дружина, викликали мене до себе й оголосили своє рішення щодо мене.

— Тобі треба, — промовила Василіса, — поселитися в нашому домі. Це великий будинок, і двоє хлопців тут нечасто з’являються, а третій, Петя, майже не виходить із кімнати. Тож для тебе тут повно місця, а нам буде чудово в твоєму товаристві.

— Тимчасово, — уточнив Нерон.

— Хтозна, як буде далі з тією дівчиною, — зазначила Василіса. — Може, ти захочеш переїхати до неї, може, захочеш розійтися — час покаже. Звільни себе від цього тиску. Зараз не треба, щоб на тебе щось тиснуло.

— На якийсь час, — вставив Нерон Ґолден.

Це була справді великодушна пропозиція — варто визнати, короткострокова, — зроблена з абсолютно щирих міркувань, але я не уявляв, як можу її прийняти. Я відкрив рота, щоб заперечити, але Василіса піднесла свою руку імператриці.

— Навіть не думай відмовлятися, — застерегла вона. — Іди й спакуй свої речі, а ми дамо команду їх перенести.

Отак восени 2012 року я поселився в домі Ґолденів, тимчасово, на якийсь час , відчуваючи, з одного боку, глибоку вдячність, ніби смерд, якому запропоновано спальню в палаці, а з іншого — почуваючись, ніби уклав договір із Дияволом. Єдиним способом знайти правильну відповідь було розвіяти всі таємниці навколо Нерона, його теперішнього й минулого, щоб я міг скласти про нього справедливе судження, і, певно, легше буде здійснити це в стінах його дому, ніж поза ними. Ґолдени розчахнули переді мною ворота, після чого я став дерев’яним конем усередині мурів Трої. У мені ховалися Одіссей із воїнами. А переді мною стояла Єлена цього американського Іліона. І перш ніж наша історія скінчиться, я зраджу їх, зраджу кохану жінку і самого себе. І стрімкі вежі Іліона згорять [28] У тексті обіграно рядок «Трагічної історії доктора Фауста» Крістофера Марло (в пер. Євгена Крижевича). .

«Хлопці», Неронові сини, навідували його щодня, і були це незвичайні зустрічі, що демонстрували його величезну владу над ними, — не стільки відвідини батька синами, скільки сповнені смирення аудієнції підданих у повелителя. Я розумів, що кожен синопсис, звичайно ж, охудожнений, не зможе оминути цих незвичайно авторитарних взаємин. Частково це можна було пояснити, безперечно, фінансовими міркуваннями. Нерон не трусився над копійкою, тож Апу міг поселитися в Монтоку й по кілька тижнів поспіль поринати в роботу над картинами, а також у гулянки. Юний Д Ґолден у Чайна-тауні, як видавалося, сидів на бобах, а в той період працював як волонтер у клубі для дівчат у Нижньому Іст-Сайді, що мало б змусити його утримуватися з зарплатні Рії, але правда була така, що, як не забарилася повідомити мені Василіса, він приймав гроші від батька.