Ахмед Рушди - Золотий дім

Усе є стратегією. В цьому полягає мудрість павука.

Усе є поживою. В цьому полягає мудрість акули.

Бачиш-бо його виготовили на особливе замовлення й особливо оздобили тими особливими кристалами що так особливо відсвічують коли в них так відбивається вогонь просто блиск і сяють як діаманти в печері Алі-Баби яка насправді називається Сезамом так це назва печери а ти не знав ну я це в журналі вичитала значить коли він каже Сезаме відкрийся він звертається до печери на ім’я а я завжди думала що це просто таке чарівне закляття сезаме! але не бери в голову це вогонь я говорю про вогонь який я розпалила щоб зобразити вогонь у твоєму серці той вогонь у тобі що я так люблю. Ти це знаєш. Я знаю що знаєш. І ось ми на місці уже якийсь час і ти щасливий твоє щастя — це велика справа мого життя і я сподіваюся ти відповіси: так тепер ти повинен запитати чи я щаслива і я відповім: так але. Тепер ти запитаєш як я можу казати але якщо знаю де я була коли ти мене знайшов і де я тепер і я погоджуся ти дав мені все ти дав мені моє життя але все одно так але все одно так є одне але. Ти не маєш питати що це ти повинен знати. Я молода жінка. Я готова бути більш ніж коханкою хоч бути твоєю коханкою для мене завжди на першому місці ти завжди для мене на першому місці але я також хочу бути знаєш що я хочу бути матір’ю. І я розумію так це порушує умови нашого порозуміння бо я сказала що від цього відмовлюся задля тебе і наше кохання буде нашою дитиною але тіло хоче того що хоче а так само серце цього не можна заперечити. Ось на чому я стою коханий і це просто дилема і я бачу тільки один вихід хоч він і розриває мені серце і так я тобі й кажу хоч мені від цього серце розривається бо я безмірно тебе шаную і шаную також свою честь яка зобов’язує мене дотримуватися умов нашого порозуміння що мій коханий я мушу тебе залишити. Я так тебе кохаю але через те потреби свого молодого тіла й розбите серце я маю тебе залишити і якось знайти спосіб завести дитину хоч сама думка про життя без тебе нищить мене це єдина відповідь яку я можу знайти і тому коханий я мушу це сказати. Прощай.

У грі в шахи хід, що зветься ферзевим гамбітом, майже ніколи не використовується, оскільки жертвує найсильнішим пішаком на шахівниці заради здобуття ризикованої позиційної переваги. Лише справжні гросмейстери можуть зважитися на такий сміливий маневр завдяки спроможності передбачити багато ходів наперед, врахувати кожен варіант і таким чином здобути певність в успіхові жертви: поставити під загрозу королеву задля того, щоб поконати короля. Боббі Фішер у прославленій Партії сторіччя, граючи чорними, приголомшливо використав ферзевий гамбіт проти Дональда Бирна. Живучи в будинку Ґолденів, я дізнався, що Василіса Арсеньєва-Ґолден завзято навчалася цій «королівській грі», і вона зуміла продемонструвати мені знаменитий двадцятидвоходовий шах-і-мат, коли російський гросмейстер Михайло Таль пожертвував ферзем, щоб загнати в глухий кут свого суперника, такого собі Олександра Кобленца. Ми з Василісою грали в шахи лінивими пополуднями, коли Сучітра була на знімальному майданчику, і вона незмінно вигравала, але потім показувала мені, як це їй вдавалося, наполягаючи на тому, що я повинен покращити свій рівень. І тепер, озираючись назад, я бачу, що вона також навчала мене гри життя, зайшовши так далеко, що аж показала запланований хід перед тим, як його зробити. Коли вона попросила Нерона Ґолдена про розлучення, я зрозумів глибину її геніальності. Це був переможний хід.

Її прохання ошелешило його, і спершу він вдався до грубості, голосно посварившись із нею на сходовому майданчику під дверима свого кабінету, від чого фантомні прислужники кинулися врозтіч по сховках, і жорстоко звернувши увагу, що її відхід анулює фінансову угоду між ними і що з дому вона не забере нічого, крім свого фантазійного гардероба й кількох брязкалець.

— Побачимо, як далеко ти на цьому заїдеш, — гаркнув він і повернувся до свого святилища, гахнувши дверима.

Тихо, не намагаючись відкрити зачинених дверей, вона пішла в гардеробну кімнату й почала пакувати речі. Я заглянув до неї.

— І куди ти підеш? — запитав.

У мить, коли вона скерувала до мене потужний вогонь свого погляду, я вперше побачив королеву-чаклунку без маски, і аж відступив на крок. Вона розсміялася, і це був не її звичний сміх дівчини-красуні, а щось цілковито дике.