Ахмед Рушди - Золотий дім

Ми відвели погляд від Д Ґолден[а], бо були переконані, що Рія щоденно є поруч із [ним], що її погляду не уникне нічого, що треба було побачити. Та всі ці три тижні після втечі її батька з «Клінтон Оукс», щодня, щохвилини аж до ночі, коли його застрелили в лісі Кабетоґама, Рія була мов очманіла. І саме тоді Д попросили звільнитися з клубу «2 Мости». Це був ідеальний збіг несприятливих обставин: вона була найбільше потрібна Д саме тоді, коли її увага була деінде.

У новинах кажуть, що він намагається перебратися в Канаду, але це все лажа, ірраціонально ствердила вона. Він намагається добратися до мене.

Такої Рії Д ще ніколи не бачи[в] — наляканої, невпевненої, оточеної слабкими електричними розрядами. Єдиною річчю, в яку [він] віри[в], була вона. У ній [він] віднайшо[в] свою чудодійну скелю. А потім вона розсипалася, а [він] не бу[в] у змозі цього винести.

Чого б це йому їхати сюди, в місто. Це так далеко, завеликий ризик, і в місті його напевно помітили б і спіймали.

Ховаються якраз у місті, заперечила вона. На селі, у малих містечках, у полях чи лісах кожен тебе бачить і кожен знає, чим ти дихаєш. У місті ти невидимий, бо нікому нема до тебе справи.

Але це ж треба пів країни проїхати. Він не прийде.

Він пообіцяв, що прийде. Він прийде.

Захаріассен не прийшов. Він гнався до кордону через ліс на півночі. Та попри повідомлення, що його бачили далеко від Нью-Йорка, вона була переконана, що він на шляху до неї, тож вийняла револьвер Кольта з перламутровим руків’ям, зарядила його й поклала собі в сумочку, але навіть після цього вся була немов на голках. Її колеги з Музею ідентичності помітили її вимотаність, божевільний погляд, неспокій, такі разючі в людини зазвичай стриманої, і кожен мав на це якесь вирішення: може, їй треба взяти відпустку, може, в неї не складаються стосунки, може, їй варто почати приймати кава-каву, це стовідсотково органічний препарат на основі трав, він напевно допоможе їй зняти напруження.

Ночами вона майже не спала, а сиділа при вікні спальні, очікуючи, що її батечко-вбивця щомиті може залізти на плаский дах за вікном, і кілька разів ледь не підстрелила кота. Так само не раз вона вчинила щось, чого ніколи не робила раніше, а саме ходила запитати поради в дреґ-королеви Мадам Жорж із розташованого під ними салону «Таро-Кришталева-Куля-Гороскоп-Передбачення-Майбутнього», і коли Мадам Жорж запевнила Рію, що вона має попереду довге й блискуче майбутнє, та відповіла: неправда, розкиньте карти ще раз, і хоч ворожка додала: твій друг, приведи його сюди, от за нього я справді тривожуся, Рія не послухала, бо їй здавалося, що вона знає всі клопоти Д й не потребує допомоги дреґ-королеви, щоб його зрозуміти, а саме тепер, цей єдиний раз, узагалі йшлося не про нього, а про неї і її скотину-батька, що мав заявитися до неї серед ночі. Вона подалася до сварливої власниці рожево-жовтого будинку й почала голосно, занадто голосно доводити пані Ран, що давно вже пора встановити в будинку порядну систему безпеки з відеодомофоном і сигналізацією, а також кращі замки на вхідних дверях і всередині, більш солідні замки, сюди ж кожен може увійти, це непевне й небезпечне місто, і замовкла лише тоді, коли пані Ран урвала:

— Прийдеш попросити про лампочку в коридорі — я подумаю. А коли приходиш до мене, як стрибучий вампір цзянші з криками на язику — зразу кажу тобі: забирайся геть із мого дому. Тепер вибирай.

Засапана Рія заціпеніла й мовчки стояла в коридорі, поки пані Ран клацнула пальцями в неї перед носом, розвернулася й направилася в крамницю «Ран Ран Трейдинг» розлючено споглядати підвішених качок. А Рія, спітніла, задихана, навіть тоді не збагнула, що божеволіє від страху, зате Д Ґолден, спостерігаючи за нею з горішнього сходового майданчика, дуже добре це зрозумі[в], і [його] це так само вибило з колії.

Три тижні Ріїного божевілля, що підсилювали [його] внутрішнє сум’яття. [Його] самотні дні у квартирі, [його] ночі, наповнені її страхом, що викликав клаустрофобію. [Його] власний страх, страх само[го] себе, підсилений її страхом батькової тіні. І нарешті ці тіні виявилися занадто сильними, вони заволоділи [його] розумом і духом. І нікого з нас не було поруч, щоб це помітити, щоб допомогти.

Я таки сходив побачитися з [ним] останнього разу, хоч не знав тоді, що цей раз останній. Поки Рія була на роботі, намагаючись не втратити її попри майже істеричний жах з приводу уявної близькості Захаріассена в бігах, я забрав [його] на прогулянку по Чайна-тауну. На лавці на Кімлау-сквер, у місці злиття восьми вулиць, під гордим, лагідним поглядом статуї героя війни лейтенанта Бенджаміна Ральфа Кімлау з 380-ї бомбардувальної групи 5-ї повітряної армії, що загинув у повітряному бою проти японців 1944 року, Д Ґолден визна[в] свою неспроможність примирити в собі непримиримі сторони. Того дня [він] ма[в] на собі картату сорочку, штани-карго й окуляри-авіатори, на губах — ледь помітний слід помади, а на голові з довгим, тепер уже нижче плечей, волоссям — рожеву бейсбольну кепку.