Ахмед Рушди - Золотий дім

А Сучітра, коли подзвонила моєму наймачеві: вчинила це з любові, чи це було трохи дивно? Невже вона знала більше, ніж я думав? А якщо так, що означала її поведінка? Та звісно, що вона нічого не знала про хлопчика. Отак ганебні таємниці вганяють нас усіх у параною.

У той час, коли зростало моє особисте щастя, те саме відбувалося з моїм невисловленим самокритицизмом, а однак, а однак, попри все, тут у Садах був мій син. Як міг я повернутися до нього спиною й відійти геть — навіть у життя, наповнене коханням? Тепер часто, дуже часто я проклинав той день, коли дозволив собі — коли вирішив! — дати втягнути себе в орбіту дому Ґолденів і проявив настільки нікчемний дар передбачення, що повірив, ніби вони є і будуть моїми персонажами й перепусткою до кінематографічного майбутнього, що саме я контролюватиму оповідь, і не помітив того, що це я був персонажем, а не жоден із Ґолденів, і що розгортання цієї історії більше розповість мені про самого себе, ніж про когось іншого. Як багато молодих чоловіків, я був у багатьох аспектах таємницею для самого себе й для тих, хто мене кохав, і перед тим, як усе це скінчиться, ці секрети муситимуть розкритися.

Слідом за Гібрис надходить Немезида: Адрастея , неминуча. Добрий чоловік може бути лихим, а лиха жінка може бути доброю. Невірним бути самому собі, юначе! — оце найтяжча зрада. І навіть найміцніші мури може взяти облога. І небо, на яке ми зводим погляд, може впасти, і гори можуть рухнути у море. А в кінці твої простацькі чари, Просперо, тебе з’їдять, хіба що їх відпустиш, як Аріеля. Хіба що ти зламаєш свій жезл.

Чарівне маля в Есхілових «Рибалках» виявилося супергероєм Персеєм. Чарівне маля в Софоклових «Слідопитах» виявилося богом Гермесом. Тепер була черга Веспасіана, названого на честь імператора, чарівного маляти в Садах і в моєму серці. Чи я мусив його відпустити, щоб вижити? Чи мусив його звільнити?

Виправний заклад «Клінтон Оукс» у Джефферсон-Гайтс, Міннесота, був єдиною в’язницею суворого режиму в усьому штаті. Проте після втечі двох ув’язнених слідчі встановили, що охоронці регулярно пропускали обходи і вносили фальшиві записи до журналів обліку, щоб зазначити, що нібито обходи насправді відбувалися. Дисциплінарне покарання за ці порушення понесли аж дев’ятнадцять працівників. Однак, недбалість охоронців була не основним чинником утечі в’язнів. Ключем виявилася любов — чи принаймні секс і жадання. В’язні, засуджені вбивці Карл Захаріассен і Пітер Койт, що сиділи в одній камері й відбували довічне ув’язнення без можливості дострокового звільнення, працювали у в’язничній кравецькій майстерні й заприязнилися з працівницею виправного закладу, пані Френсін Отіс, заміжньою, матір’ю двох синів. Їхня дружба міцніла, обійдімося тут без різкіших слів, і Отіс, як згодом зізналася, вступала в стосунки з обома чоловіками у комірчині поруч із довгим і вузьким приміщенням кравецької майстерні. Як наслідок, Отіс забезпечила чоловіків необхідними знаряддями, включно з інструментами для різання металу, і вони взялися за здійснення свого плану. В’язні вирізали прямокутний отвір у сталевій стіні за нарами в глибині камери і змайстрували на ліжках опудала зі свого одягу, щоб піддурити охоронців, коли ті робитимуть обхід. (Хоча, як буде пізніше встановлено, охоронці тієї ночі не робили жодного обходу.) За стіною камери був розташований невживаний перехід, який багато років уже не патрулювався. Утікачі спустилися на п’ять поверхів униз до парової труби, що була від’єднана з огляду на теплу погоду в ту пору року, вирізали в ній отвір і пролізли нею до лазу в ста двадцяти метрах від в’язничного муру, де, використовуючи інструменти, що роздобула Отіс, перерізали стальний замок і ланцюг, які захищали лаз, і так вирвалися на волю.

До пошуків, що тривали три тижні, залучено понад вісімсот осіб, а також пошукові собаки та вертольоти. Як згодом зізналася Отіс, спочатку Захаріассен і Койт планували зустрітися з нею в домовленому місці на дорозі номер 35, куди вона пообіцяла принести їм одяг, гроші та зброю і, як це не сумно, відірвана від реальності, сподівалася, що вони заберуть її зі собою і вони всі зможуть розпочати нове життя, повне кохання й сексу, в Канаді; насправді ж вони вирішили з нею не зустрічатися, що для неї вийшло на краще, оскільки їхнім первісним планом було забрати все, що вона принесе, після чого її вбити. Упродовж наступних трьох тижнів їх кілька разів помітили, їхній слід узяли собаки, сліди ДНК знайшли в якійсь лісовій хижці, й нарешті їх загнали в кут у державному лісі Кабетоґама поблизу канадського кордону. Койта взяли живим, а Захаріассена вбито під час спроби пручатися арешту трьома пострілами в голову. Переслідування втікачів широко висвітлювалося в загальнонаціональних новинах.