Оксана Лущевская - Задзеркалля

— А-а-а, Зірко-о, — він підійшов ближче до малої, і його обличчя полагіднішало. — Ти знову вийшла, — він понишпорив у кишені й простягнув їй цукерку. — Але ж не можна, чи я тобі не казав? Вставай з бордюру, а то ще гірше заслабнеш, — мала стала задкувати. — Чи ти забула, що ми тебе лікуємо, Зірко? Швиденько йди досередини, ану біжи!

Дівчинка глипнула на лікаря і, не сказавши ні слова, чкурнула в лікарню.

Ми з Ростею переглянулися.

— Ну як, познайомилися із Зореславою? Вона схожа на зірку, правда? — лікар замислився. — А що, вона знову ловила білі мухи?

— Що?

— «Білі мухи налетіли…», вірш, — усміхнувся лікар. — У неї бронхіт. На вулицю їй не можна, як і вам. Чого ви тут?

— Там якісь пацанята її ображали, — відповів Ростя, махнувши рукою в бік зупинки.

— A-а, то ви заступилися? — похвально кивнув лікар.

— Якщо можна так сказати, — погодився Ростя.

— Зірка підросте й покаже їм. Скажи, Зірко? — лікар глянув на вікно, з якого визирала мала, так, наче вона його чула.

— Що покаже? З неї знову будуть знущатися, хіба ні? — зірвалося з мого язика й чомусь відразу здавило в горлі.

— Справа тільки в Зірці, — сказав лікар. — І загалом, що вам, юна леді, відомо про цю сім’ю, якщо вже про це зайшла мова?

Я знизала плечима, бо не знала, що сказати. Усе, що я знала, що «багатодітну» в нашому місті зневажали.

Але я чомусь ніколи не цікавилася цим. Чула собі — та й годі.

— Майже нічо…

— Ось так, майже нічого, — лікар похитав головою. — Тож, думаю, у такому разі, — додав він, — що матір Зірки не нам і судити.

Рипнули двері. Дівчинка усміхнено визирнула, тицяючи пальцем на ледь помітні сніжинки, що сипалися з неба.

— Гаразд, — задумано кивнув чоловік. — Тепер усі герої по своїх палатах, — інакше лікування ваше намарне! — він навмисне трохи підвищив голос, щоб Зірка його почула.

Мала вмить причинила двері. А ми з Ростею поволі пішли за ним. Підходячи до дверей, чоловік додав:

— Зірка в дитячому відділені. Якщо хочете — заходьте. Десята палата, — він відчинив двері, і мала схопилася за його велику долоню.

До Рості прийшли батьки. Мені дуже хотілося їх побачити. Дивно, що раніше він ані словом не обмовився про них. Я взагалі не думала про Ростиних батьків. Мені раптом відкрилися очі — якщо я нічого не знаю про його батьків, то що я знаю про мого Ростю?

Він якось казав, що до Умані вони переїхали з Черкас і що він довгий час ходив на карате. Останнє мене втішило. Ростя мав чорний пояс, а отже, досяг гарного рівня. Якщо треба, він міг би Сірому дати в пику, до того ж майстерно. Про Сірого мені неприємно згадувати, бо Анька почала з ним зустрічатися на зло Тортику.

Я не можу зрозуміти: як можна зустрічатися з кимось на зло іншому? Не дарма кажуть, що краще бути одною, ніж з ким-небудь. Це так моя Оля каже, коли їй батьки натякають, що їй давно пора заміж.

Але які ж у мого Рості батьки? І цікаво: на кого він схожий? Чого я про це раніше не думала?

Я вирішила зазирнути до Ростиної палати, вдаючи, що просто проходила повз. Рості не було видно. Тільки рукав його светра. А от його тато й мама вмостилися на ліжку просто напроти дверей. Біля них крутився малий. Імовірно, Ростин брат.

Він нічого не казав мені про меншого брата. Я протерла окуляри хусточкою. Ростя дуже схожий на маму. Хоча й від тата щось є. Мамин неакуратний ніс. Татові форма та вираз обличчя. Волосся також темне, як у тата. Очі — мамині. У батька — великі й глибокі. У Рості й мами — вузькі риски. Брат абсолютно не схожий ні на Ростю, ні на батьків. Рудий і скуластий.

Хоча я теж не схожа на своїх батьків. Та в мене стовідсотково татів характер. І колір очей. Але я не смаглява, як він. Хоча краще я була б смаглявкою, хоч трішки була б схожою на шоу-зірок. Оля каже, що то в них штучна засмага або їх оббризкують спеціальним тонуванням. Але хіба не однаково? Вигляд вони мають ще той! А що ж у мене від мами? Мабуть, відвертість, що часом зашкалює. Хоча ні, яка відвертість? Я часто брешу, як от збрехала Дінці, наприклад. А може, це вона через мене? Дінко?.. Діно?

Діна — більше не Діна.

Вона — не вона.

Діна не розуміла, що діялося з її тілом. Може, Діна перетворилася на метелика? Чи на пташку?

Або на сніжинку?

Чи просто на непомітну дрібку пилу?

У школі між дівчат тільки й розмов було, що про Тортика та Дінку.

Дівчата кипіли. Анька ледь не щодня навмисне наступала Дінці на ногу, коли проходила повз. Ліка стріляла очима так, що мені самій часом було не по собі.