Оксана Лущевская - Задзеркалля

Ліка, яка завжди хотіла бути схожою на Аньку, мабуть, зараз швидко крутила волосся в кучері. І пудрила смагляве обличчя білим, знову ж таки, щоб бути схожою на Аньку. Ліка, направду, дивна. Інколи мені здавалося, що в неї не було свого «я», аж так часто вона копіювала інших. Навіть мене часом. Хоча я ніколи нічим особливо не вирізнялася з-поміж дівчат. Однак Ліка вважала мене трішки схожою на бізнес-леді. То, напевно, мої окуляри створювали таке враження. Хоча я все частіше носила лінзи. Ліка називала мене діловою, але до чого вона кидала ті шпильки, було незрозуміло. Одного дня вона навіть причалапала до школи з окулярами на носі. Щоправда, штучними. Бо зір у неї добрий.

Лима, напевно, вбереться в сукню з блискітками, яку їй нещодавно надіслала мама. Лимина мама вже другий рік на заробітках. У результаті Лима стала краще одягатися й гірше вчитися. Проте вона не особливо переймалася навчанням. Їй хотілося свободи, і взагалі — робити що заманеться. А ще Лима любила добряче підбріхувати. Хоча це Лимине підбріхування ми навчилися розпізнавати. Можливо, саме це й налаштовувало Аньку проти неї. Та сказати в обличчя це Лимі Анька не наважувалася.

Я одягнулася в чорні штани і чорний светр, щоб мати стрункіший вигляд. Ні, я не хотіла бути схожою на Аньку. Бо до її тонкої талії мені ще далеко, як і до довгих струнких ніг. Мої ноги були короткі й «коренасті». (Так колись мені написав друг на запитання «Що вам у мені не подобається?» у шкільній анкеті). Відтоді я дуже комплексувала, й намагалася носити мішкуваті светри аж до стегон.

Зібрала волосся. Так було видно мою довгу шию. Найвитонченішу частину мого тіла. Одягнула довгі червоні сережки. Хотіла взути чоботи на підборах, але перед тим збила трохи набійку, отож вирішила, що краще йти в кросівках. По-перше, зручно. По-друге, в них я почувалася звично. Дурна ідея — це побачення, але я все ж зібралася й вирушила на призначене місце зустрічі.

Дівчата стояли вкупі, озираючись навсібіч. Тортика не було.

— Капець, — випалила роздратована Ліка. — Приперли! Не було що робити! Я ще й заняття з репетитором пропустила через це.

Анька нервово переступила з ноги на ногу, продерши підбором по асфальті. Лима повторила за нею. Анька глянула на Лиму з-під лоба.

— Саш, а ти що думаєш? — видихнула Анька сумно.

— Хіба я не казала, — почала я, але тут з-за рогу вулиці показався Сірий. Він йшов до нас, сховавши руки в кишенях.

— Сірий, чуєш, а де Тортик? Він з тобою? — гукнула Анька.

Кожна з нас заходилася щось на собі поправляти. Бо, мабуть, усі думали, що Тортик з’явиться відразу за Сірим. Вони часто так ходили. Сірий був на побігеньках у Тортика, як прихвостень.

Лима нервово потягнула пальто. Ліка закрутила тугіше шарфа. Я торкнулася червоних сережок.

— Він не прийде! — глузливо відгукнувся Сірий.

— Не зрозуміла, — Ліка ступила вперед. — Чому це не прийде?

— Він на побаченні з іншою, — зухвало відповів Сірий, підійшовши просто до нас.

Ми розгублено обмінялися поглядами.

— З іншою? — Анька підійшла до Сірого впритул. — Ану, колись!

— З тебе кіно, — він нахабно пустив очі під лоба.

— Ще чого!

— Або кіно, або я пішов… — застиг в хитрій бридкій посмішці.

— Гаразд, — видавила Анька. — Колись!

— Аню, ти що? — я не вірила тому, що вона могла погодитися йти із Сірим. Мене нудило від одного його погляду. На голові бозна-що. Волосся якесь жовте. Сальне. Брудні нігті. Одяг не підібраний, видно було, що накинув що-небудь, нашвидкуруч.

— Аню, не йди! — я ступила ближче до подруги. — Тортик того не вартий! Сказано, у нього інша! — я навіть не подивилася на Сірого. Достатньо було його нахабного мугикання у відповідь. Мене й від того вже нудило.

— Я мушу дізнатися, хто вона, — кипіла Анька. — Мушу дізнатися…

Ліка й Лима відійшли трохи вбік й стали спостерігати за нами.

— Аню, я тебе прошу… Послухай мене.

— Хай, — обізвалася Ліка.

— Бувайте, — Анька підійшла до Сірого. — Йдемо!

— Розвідай все! — крикнула Лима їй у спину. — Дзенькни, Ань! Ми чекаємо!

— Домовилися! — вони з Сірим зникли за рогом.

Увечері Анька психовано верещала мені в слухавку. Мовляв, що Сірий — найбридкіший з усіх її знайомих (хіба я не казала?). Бо щойно розпочалося кіно, він виклав на її коліно своє брудне лаписько. Анька цього не стерпіла. Вона послала його до біса й вибігла з кінотеатру. Сірий навіть не намагався її наздогнати.

— Йому все пофіґ! — не вгавала.

— То ти хоч дізналася про ту іншу? — смикнуло мене запитати.