Оксана Лущевская - Задзеркалля

Діна усміхнулася.

Відколи нас виписали з лікарні, спершу Дінку, а за два дні — мене, ми багато часу проводили разом. Ми ходимо в кіно, часто робимо уроки — у мене чи в Дінки вдома, інколи ходимо до Аньки.

Щоправда, ми так і не помирилися з Лікою і Лимою. Утім вони самі вирішили триматися осторонь. Попри те, що вони все ще плутаються з Кармою (яку я якось побачила біля кабінету психіатра разом з її мамою), Ліка та Лима продовжують бігати за Тортиком. І це я в них зневажаю.

Не розумію, що з ними обома сталося. Я не вірю, що вони закохані. Аж ніяк.

Тепер я знаю, що таке кохати. І знаю, що таке бути коханою. Нам з Ростею дуже добре. Я відчуваю певний невидимий зв’язок між нами. І знаю, що цей зв’язок безкінечний.

Де я — там він. Де він — там я.

Інколи мені здається (моя Оля сказала б, що це затерте порівняння, але так є!), що моє серце б’ється в унісон із серцем Рості.

Коли його немає поряд, то я часто думаю, що в лікарні мені довелося прожити такий час і такі події, які я вигадати б не змогла. Чим не сюжет для Олиної повісті?

Утім Оля дописує іншу повість. Вони із Зіркою вигадали казку про зірку Вега, яка нарешті повернулася на своє місце в зоряній системі. Кажуть, що Вега була колись полярною зіркою, але випадково зрушила зі свого місця. У казці Вега допомагає подорожнім знаходити свій шлях, майже як Полярна зірка.

Зірка вірить, що коли вона виросте, то теж знайде своє місце. Так і буде. Хіба можна тут заперечити?

Сьогодні ми — Ростя, малий Ростик, я, Анька, Оля, Зірка — їдемо до Дінки на дачу. Її тато почав частіше приходити. Хоча він так і не повернувся додому.

Ввечері Дінчин тато розпалить для нас камін. Оля із Зіркою прочитають свою казку. За вікном падатиме сніг. У каміні потріскуватиме вогонь.

Нам усім буде затишно.

Зима, 2012 — Літо, 2015 Стейт Коледж, Пенсильванія — Афіни, Джорджія

Якщо ви прочитали цю книжку і хочете поділитися думками про неї, будь ласка, пишіть на імейл Оксани Лущевської: olushchevska@gmail.com