Оксана Думанська - Оксана Думанська. Хоніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2

еньо, стираючи у свідомості прибране ім'я Станіслава Крузенштарна, добуте в Дебрецені, повертався до Львова у той час, коли в місті очікували на Чарлі Чапліна і навіть склали комітет, який мав улаштувати банкет. Про це писали всі часописи. В одному із них Теодор Козобродський — під іменем Теодоро Козо — виводив родовід знаменитого артиста з болотистих теренів нашої благодатної землі, де й гніздилися довгоногі довгодзьобі птахи.

У сусідньому переділі по черзі дрімали Леонард Маєвський та його помічник Пельц, що вміло фальшували доляри, домальовуючи до одинки нуля.

До Львова вертала і Сюзанна Крамер, яка, щоб не втратити посаду в Будапешті, дала оголошення в газеті про бажане заміжжя із мадярським підданим. Зголосився шістдесятирічний Шандор Надь, у перекладі нашою мовою — Олександр Великий, отримав за це грубі гроші і... формальну жінку. Панна Крамер щезла, а новоженець пересвідчився, що закохався, і почав вимагати правдивого шлюбу. Це не входило в плани кмітливої панни: щоб вирятуватися від перестарка, вона мала впродовж одного дня взяти з ним розлучення і вийти заміж за іншого. Але за кого? Будапештські свашки кинулися навперейми до вдівців та кавалерів, а Сюзанна — до рідного татка, що відав касою в каварні Майнля на Академічній.

Міжнародний вломник Роман Богданович їхав перепочити від своїх пригод до якогось тихого мисливського будиночка над озером.

Галичанин Леон Драйфах — голівудський актор Лео Лянса — також бажав відпочинку після рейваху, зчиненого всюдисущими газетярами: вони впізнали його серед поплічників Ал Капоне і в'їдливо пояснили цей факт тим, що нині дозволяють задля ролі приставати до опришків. Він сподівався на свою невдатну приятельку Клару Бов, на її прихильність (хоч тимчасову!) і дискретність у справі заснування артистичної каварні, де б він був «за лаштунками». Негоже кіновій зірці світитися на небосхилі непевного бізнесу, а тихо складати до банкової каси прибутки — гоже.

Отож на вечірньому двірці всі ці особи мимохідь перетнулися поглядами і рушили кожен у своїм керунку.

«Панна Пухкенькі Стегна», — майнуло в голові Ґеня.

«Отакий би трапився мадярський підданий!» — подумала Сюзанна.

«Що за фацет?» — стривожився Маєвський і подав знак Пельцу.

«Ці щось замислили проти того чоловіка!» — вирішив Богданович, і в ньому прокинувся сантимент доброчинности.

Вивіреним рухом він своєю кавулею по-панібратськи штурхонув Ґеня в плече:

— То ти, лайдаку, мене не пізнаєш?

Ґеньо хоч і не був готовий до такого нападу, проте не розгубився:

— Прошу пана, я вас уперше бачу...

— О, перепрошую, я гадав, що мій кузен... Зупиніться, чоловіче, біля мене. Ті двоє ніби за вами стежать!

Ґеньо кинув оком у бік довготелесого Маєвського, при якому цуциком метушився Пельц.

— Отой присмирник звірів? — спитав він, примружившись, як Оскар Гробовецький.

Леон Драйфах спостеріг здалеку за дрібною сутичкою між пасажирами і запідозрив щось непевне. «Чи якісь вломники зібралися гастролювати у Львові?» — подумав він.

Надворі було вогко, тепло і пахло пізніми бузками. Серед дрібної львівської мряки розпливалися плями від жовтих ліхтарів. Ніби мальоване акварелями місто зворушило Ґеня до сліз. «Я більше звідси не поїду, — вирішив він. — Якщо не змусять обставини».

«В Америці сорок тисяч мільйонерів — з родинами майже двісті тисяч, — кинувся у розмисли Богданович. — Чи є хоч стільки людности у Львові?» Фіякр зупинився біля готелю «Під трьома муринами», звідки випурхнули пахощі кави. «О, як цього жадав! — сказав сам до себе вломник. — Певне, я таки патрійот!»

Маєвський та Пельц німотствували дорогою в Бруховичі.

Леон постав на порозі Клариного помешкання елєґантський, як англійський престолонаслідник, і цим викликав Ніагару сліз, змішаних з вигуками.

Сюзанна теж плакала, вдихаючи з батькової камізелі запахи каварні та примовляючи: «Що я наробила! Що я наробила!»