Оксана Лущевская - Задзеркалля

Дінка побігла на кухню. Хоча на стіл було накрито, вона стала носити ще якісь тарілки.

— Та харе, — сказав Сірий, і, змірявши Аньку очима, став відкорковувати пляшку.

— Це мама, — повторювала Дінка, — мама просила поставити.

— Все, баста, — сказав Тортик і розлив вино в склянки.

— Я пас, — сказала Дінка.

— Ти що, Білка, — Сірий розвів руками, вимахуючи пляшкою прямо перед моїм носом. — Заради тебе ж старалися.

— Давай! — підтримав його Ніс. — Не пасуй!

— Що, келихів немає? — кинула Ліка, поглядаючи на Тортика й пускаючи бісики очима.

— Є, — ніяково відповіла Дінка. — Але треба буде їх помити, щоб мама не знала.

— Та ти, я бачу, мамина, — знахабніла Лима. — Помиємо, не бійся.

Мені пересохло в роті. Я бачила, що Дінка почувалася ніяково. Сірий наполягав на першому тості за іменинницю. Тортик підтримав його. На диво, він не сів біля Дінки. А сів біля Сірого. Я помітила, що це неймовірно втішило Лиму, Ліку й Аньку. Хоча Анька таки нервувала, бо Сірий сидів біля неї. І я бачила, як він своїми короткими опецькуватими пальцями з вічно брудними нігтями намагався торкнутися Аньчиного коліна. Я бачила, як вона кипіла. І ладна була зірватися. Утім щось її зупиняло. І те щось, звісно, був Тортик, який сидів близько. От тільки б Сірого сплавити кудись і, напевно, Анька вже могла приступати до втілення своєї мрії в життя. Непомітно хлопці висушили пляшку. Сірий розпалився не на жарт. Тепер він клеївся не тільки до Аньки, а й відпускав непристойні жарти у бік Лими. Підморгував до Ірки. Навіть став закидати щось Дінці. Утім Тортик на те не реагував. Йому було байдуже.

«Невже його захоплення Дінкою минулося?»

Від вина, що приніс Сірий, мені стало паморочитися в голові. Я навіть почала віджартовуватися на закиди Сірого. Щоб якось збити себе до купи, я ковтнула холодної мінеральної води й вирішила, що час іти додому. Направду, ця атмосфера мене гнітила. Тортик клеїв дурня. Вдавав, що до Дінки йому немає діла, і весь час підтримував брудні жарти Сірого. Усі гиготіли. Підливали вина. Доки Сірий відкупорював наступну пляшку, я висковзнула з-за столу й подалася на кухню. Мені раптом захотілося попросити Олю, щоб та подзвонила мені й голосно сказала, що я негайно мушу повернутися додому з якоїсь там причини.

Я мацала рукою по стіні, шукаючи, де вмикається світло.

Почулися кроки в коридорі.

— Діна?

— Тссссссссс, — то був Тортик. Він рвучко схопив мене за руку. — Тільки не кажи, що не чекала мене.

Я заціпеніла від несподіванки. Я чекала. Але не так… Тобто, він уже добряче випив.

«Що мені робити?»

Я позадкувала, щоб вийти з кухні.

— Зізнавайся, — шепотів Тортик, напираючи на мене, — ти ж давно про це мріяла, ні?

— Чого це? — розгубилася і відступила на кілька кроків назад.

Я була переконана, що якщо ступлю в коридор хоча б однією ногою, то Тортик мене відпустить, бо нас швидко помітять із зали. Але Тортик виявився значно спритнішим. Він тримав двері.

«Що робити? Що мені робити?» — запанікувала я.

Він ближче й ближче нахилявся до мене. Від нього несло вином. Я завжди мріяла про поцілунок з Тортиком. Але не так. Не в Дінки вдома. Не Дінці на зло. Не через випивку.

Так, я хотіла сподобатися йому. Та я ніколи не мріяла про таку ситуацію.

«Що робити?»

Тортик рвучко потягнув мене за руку на себе. Я відвернулася й, метнувшись дуже різко, сильно вдарилася об двері плечем.

— Боже мій, — зойкнула я і, схопившись за плече, озирнулася.

— Сашо? — біля дверей стояла розгублена Дінка.

За нею — Лима, Ліка та Анька, їхні обличчя застигли в гримасах. Я вкрилася густими червоними плямами, бо Тортик ще досі тримав мою руку.

— Нічого собі, — нервово кинула Лима, — здається, комусь тут не місце, а ми йшли свічки ставити на торт, — вона рвонула з вішалки своє пальто й стала збиратися. — А свічку треба було не ставити, а тримати, — крикнула вона.

— Я від тебе такого не чекала, — сказала Ліка й скривилася. — Дурепа ти, Білко, — додала вона, дивлячись Дінці в очі. — Довіряла цій? — вона зневажливо тицьнула мені в обличчя пальцем, начебто ми ніколи не дружили. — І ми такі ж, — слідом за Лимою вона почала вдягатися.

Анька мовчки стояла. Вона хотіла щось сказати, привідкрила рота, але лише ловила повітря, як риба, витягнута з води. За мить вона пішла за Лимою й Лікою.

— Аню, — крикнула я навздогін, — чекай. Я все поясню.

Вона навіть не оглянулася: взяла пальто й грюкнула дверима.

Дінка досі розгублено стояла біля мене. А мені від сорому вперше в житті захотілося зробити щось таке, щоб насолити всім і відразу.