Усі замовкли, ніби почувши чарівне закляття. Чоловіки одразу відвели очі, немовби зацікавилися чимось на берегах, і навіть лоцман дивився у далечінь, пихкаючи люлькою. А жінка, що сиділа біля Яворницького, підвела своє бліде обличчя, наче вивчала новий експонат:
— А ви впевнені, що з такими переконаннями вам конче потрібно працювати саме в музеї? — запитала вона.
Маруся сміливо зустріла цей погляд і раптом пригадала, звідки їй знайома ця особа, де вона чула її прізвище. Це була Любов Біднова, член Спілки Визволення України, саме за те, щоб її розстріляли разом з усіма іншими зрадниками, Маруся виходила колись на демонстрацію.
— Прізвище!
— Рубін Павло Германович [66] Павло Рубін — видатний вчений-металург, автор перших в Україні коксохімічних досліджень.
.
— Місце роботи!
— Завідувач кафедри чавуну та горючих матеріалів Дніпропетровського металургійного інституту.
Клим не вірив власним очам. Перед слідчим на стільчику, прибитому до підлоги, сидів професор Рубін, якого він пам’ятав іще з гірничого інституту. Але який вигляд тепер мав цей колись пещений, акуратний професор! Окуляри тріснули, худе заросле обличчя вкривали садна та синці, а професорський костюм англійського сукна нагадував старий лантух, вкритий плямами та надірваний у кількох місцях. Звісно, Клим міг би зловтішатися — бо ще вчора цей професор був грозою студентів, таких, як він, нещадно валив на іспитах і не дарував найменших помилок. Проте Клим давно вже пробачив усіх викладачів і навіть певною мірою був вдячний їм за те, що замість затверджувати в голові нудні хімічні формули нині займається новою цікавою справою, працює не з бездушними чавунними заготовками, а з живими людьми. Звісно, це не так уже й просто, зате дає відчуття могутності, коли не ти перед професором, а навпаки — він перед тобою вимушений тремтіти та затинатися.
Ні, ну звісно, остання теза була перебільшенням. Затинався професор зовсім не перед Климом, а перед слідчим, ба навіть більше — перед самим товаришем Крауклісом, який вмостився за столом, тоді як Клим на правах практиканта сидів у кутку та мовчки спостерігав за допитом.
— Чим займається ваша кафедра?
Професор Рубін на стільці сидів по-старорежимному — рівна спина, руки на колінах, і лише зведені вперед плечі та опущена голова видавали людину, що знаходиться під пресом слідства.
— Наша кафедра займається проблемами коксування вугілля. Коксування — це процес...
— Не треба мені тут лекцій читати, — перервав його товариш Краукліс. — Розкажіть краще, у яких зв’язках ви перебуваєте з професором Малиновським [67] Андрій Малиновський — учений-фізик, організатор Дніпропетровського фізико-технічного інституту, розстріляний у 1937 році.
.
Рубін пересмикнув плечима:
— Ми — колеги.
Професора Малиновського Клим знав — він завідував кафедрою фізики, невже й він — ворог?
— А не підкажете теми, над якими працює Малиновський?
— Теми дотичні наших. Фізика горіння та вибухів. Андрій Едуардович є першовідкривачем цього наукового напрямку.
Голос Рубіна поступово ставав твердішим — певно, він відчув, що у присутності начальства силу застосовувати не будуть.
— А що вам говорить слово «Домез»? — Краукліс запалив цигарку і відкинувся на стільці.
— Це журнал, зараз він зветься «Теорія і практика металургії».
— Який ви маєте до нього стосунок?
— Я його заснував разом із професором Виноградовим [68] Андрій Виноградов — учений-металург. Творець першої в Україні металографічної лабораторії. Помер від інфаркту у 1933 році.
.
— З метою... — натиснув голосом Краукліс.
Рубін знову нервово смикнувся.
— З метою обміном досвіду із закордонними металургами.
Товариш Краукліс зіщулився:
— Обмін — це коли ти мені, я тобі?
— Зрозумійте, — голос Рубіна раптом затремтів. — Без обміну інформацією наука не може просуватися вперед, і наукові журнали тут відіграють роль...
Начальник відділу ДПУ задоволено посміхнувся:
— Тобто ви підтверджуєте, що журнал «Домез» виконував роль передачі інформації про досягнення радянської металургії за кордон?
Якби Клим міг зааплодувати цьому запитанню! На жаль, йому суворо заборонили будь-яким чином виявляти свою присутність — а так хотілося показати, що він зрозумів та оцінив тонкий хід товариша Краукліса. Щоб стримати себе, хлопець затиснув власні долоні поміж стегнами та сидінням стільця — так надійніше.
Читать дальше