Братья Капрановы - Справа Сивого

Клим поклав руку на плече старшого товариша:

— Та не переживай ти так, Гаврило. У нас теж різні люди. Візьми, наприклад товариша Петровського, всеукраїнського старосту, чи товариша Чубаря, голову Ради Народних Комісарів, обидва ж наші, катеринославські. А з іншого боку — цей Яворницький, ретроград і ворог.

А може, не тільки листується. Може, у нього і документи якісь є.

— Твоя правда, — зітхнув Вайсман. — Українці теж різні.

Документи! Клим ухвалив про себе рішення. Це дорога до швидкого результату.

І тепер вже з усією увагою повернувся до розмови.

— Але настане час, Гаврило, коли не буде ні українців, ні євреїв, ні християн, ні юдеїв, а лише єдиний радянський народ! Побачиш!

— Настане, — зітхнув Вайсман без належного захоплення, і Климові це не сподобалося.

— Ну що, тобі не перепало від лисого?

— Якого лисого?

— Того, що нас зустрів на вулиці у мій перший день, ну, коли ми ще сукню дивилися?

— А-а! Цей...

Марусині очі попри звичайний молодий блиск видавали стривоженість, і Клима це тішило. Якщо дівчина переживає, значить, він їй не байдужий.

— Бо ти казав, що з роботи втік. Заради мене, — додала вона, зазираючи в обличчя.

— Утік, — він задоволено всміхнувся. — Але у мене була зустріч у справі. Ти ж сама казала.

— У якій справі? — дівчина відповіла посмішкою.

— Таємній! — Клим значуще поплескав по гладенькій шкірі портфеля. Навіть на побаченні він не міг розлучитися зі своїм талісманом, ознакою належності до вищої касти тих, хто має справу з документами.

Для зустрічі вони обрали ботанічний сад — Маруся, як і всі жінки, полюбляла квіти, а Клима більше вабили кущі, у яких так солодко було б залишитися з дівчиною сам на сам. Що поробиш — квартирне питання не сприяє коханню. Маруся жила на Мандриківці з батьками, Клим, якого поселили нарешті до гуртожитку ДПУ, жив у кімнаті разом з іще чотирма товаришами, і для романтичних зустрічей закоханим залишався хіба берег Дніпра, а ще парки та сади, які у промисловому Дніпропетровську, на жаль, не давали усамітнитися, бо слугували улюбленим місцем прогулянок містян. Новий же Ботанічний сад через свою віддаленість іще не набрав популярності, тому алеї його здебільшого порожніли, що цілком влаштовувало закоханих.

продекламувала Маруся, схиляючись над квітами.

— Знову якийсь Підмогильний? — спробував угадати Клим.

— Дурнику, Підмогильний — прозаїк, а це Поліщук.

— Той, що геній?

— А іще скажи, що ні. От послухай далі:

Клим, здається, буквально сприйняв цей поетичний образ, тому що його рука одразу лягла на дівоче стегно, щоправда зовсім не біле, а засмагле.

— Климе, ти поспішаєш, — зауважила Маруся, щоправда ногу не відсунула.

Хлопець зрозумів це як сприятливий знак і почав потроху просуватися вгору.

— До речі, знаєш, хто сказав: «Шлях до душі веде крізь тіло»? — Маруся обернулася і грайливо усміхнулася.

Клим засопів:

— Теж Поліщук?

Вона дала щигля йому в носа:

— А це якраз Підмогильний. Я, до речі, днями пропливала на човні повз його рідне село.

Климова рука, втративши від її руху позицію на стегні, перемістилася на дівочу талію. Хлопець притягнув її до себе з метою отримати поцілунок, але натомість отримав ще одного щигля.

— Ти несерйозна людина. З тобою не можна говорити ні про що.

— Ну чому, про щось таки можна, — Клим повторив спробу, тепер із більшим успіхом, бо губи торкнулися дівочої щоки.

— Климе, люди ж побачать! — фальшиво обурилася Маруся, адже навкруги не було жодної душі.

Хлопець притиснув її до себе ближче.

— Ну ти хоч портфель поклади, — дівчина незворушно почекала, поки хлопець влаштує свою ношу на гілках куща, а тоді вже поцілувала його легко та дражливо. — Такий важний, що портфель важніший за мене.

— Не вигадуй, — одного поцілунку Климові було замало, він прагнув ще, а вона хотіла спочатку погратися, подражнитися, як роблять усі дівчата.

— Ну... — з наступною спробою вона відкинула голову, і хлопцеві губи торкнулися шиї. Дівчина верескнула: — Ой, лоскотно! — і почала жартома відштовхувати залицяльника.

Він продовжив свою справу, вона смикнулася сильніше, пара похитнулася і зачепила портфель, від чого той впав у самісінькі хащі. Побачивши, що сталося з його сакральним символом, Клим одразу відпустив дівчину і кинувся на порятунок.