Гарольд Роббинс - Пірат

Він помітив, що вона дивиться на нього, і сумно сказав:

— Я не люблю дивитися на себе. Гадаю, що це вияв марнославства або чогось подібного.

— Це може бути проблемою, наскільки я розумію,— сказала вона ввічливо.

— Здається, що і ви не дуже зацікавлені стрічкою.

— Я вже бачила її,— відверто відповіла вона. — Вона й тоді не пасувала моїм уподобанням.

Він засміявся.

— А які стрічки вам подобаються?

Вона на мить задумалася.

— Сучасні стрічки. Знаєте, такі картини, які знімають сьогодні.

— Ви не маєте на увазі порнофільми?

— Порно я ніколи не бачила.

Якусь мить він дивився на неї.

— А хотіли б побачити хоч одну?

Вона подивилася йому в вічі.

— Гадаю, що так. Але в мене в голові не вкладається, як можна зайти в один із тих низькопробних кінотеатрів.

— А вам немає потреби цього робити. Я можу влаштувати для вас показ.

— Це було б цікаво. Як ви гадаєте, коли б ви могли це зробити?

— Як ви дивитеся на те, щоб це зробити прямо зараз? — спитав він. Він зауважив на її лиці спантеличений вираз, коли вона обвела кімнату швидким поглядом. — Звичайно ж, не в цій кімнаті.

— А як же інші? — спитала вона.

— Вони не стануть нудьгувати без нас. Стрічка буде йти ще дві з половиною години. До того часу ми повернемось.

Коли вони покидали кімнату, ніхто навіть не глянув у їхній бік. Через передпокій вони пішли до його спальні. Він зачинив за собою двері і, недбало махнувши рукою, кинув:

— Сподіваюся, ви не маєте нічого проти того, щоб дивитися фільм у моїй спальні?

— Зовсім ні,— відповіла вона. — Та я не бачу екрана.

Натискуючи кнопку на стіні, він засміявся. Задзижчала машинерія, і до підніжжя ліжка зі стелі опустилася платформа. На платформі стояв величезний телевізор, спрямований униз.

— Я перекопіював стрічки на відеотеку,— сказав він. — Єдиною вадою є те, що ми вимушені будемо дивитися з ліжка.

— Ліжко не виглядає на таке вже незручне місце.

— Я маю заправити в апарат стрічку,— мовив він. — За хвилину повернуся.

— Гаразд.

Він рушив до дверей, потім зупинився і кивнув на тумбочку.

— В срібному пуделку є сигарети найзапашнішої колумбійської травички; а в пляшечці із рожевого скла, з золотими ложечками навколо,— найкращий у місті сніжок.

— Чудово,— всміхнулася вона. — В такому разі, можу я попросити принести з собою пляшку білого холодного вина? Наркотики завжди мене обезводнюють.

Коли він повернувся, вона лежала в ліжку гола, обережно тримаючи між пальцями сигарету. Фільм уже йшов.

Він хутко розібрався і сів на ліжко поруч з нею. Потягся до пляшечки зі сніжком та ложечками.

— А як щодо понюшки? — спитав він. — Збіса добра штука.

— Звучить привабливо.

Він глибоко втягнув порошок через кожну ніздрю, а потім простяг ложечку їй. Очі у неї засяяли: наркотик почав діяти.

— Ну, як? — спитав він.

— Краще не може бути,— вона потяглася до нього. — Ти великий чоловік.

— Раніше і я так думав, аж доки побачив отого куценького чоловічка отам на екрані. Він справді великий.

Вона захихотіла.

— Я не вірю. Це ж якийсь виродок,— вона зачаровано дивилася на екран. — О, ні! — вигукнула вона. — Ця дівчина не зможе взяти до рота весь. Це, певно, трюк.

— Це не трюк,— сказав він. — З того часу як вийшла ця картина, вона розбагатіла, навчаючи дам з Беверлі-Хіллз, як це робити. «Вся справа в тому, щоб уміти розслабити горло»,— говорить вона.

Вона нахилилася над ним, її язик ніжно лизнув його.

— Я буду щаслива, якщо візьму половину твого.

Він голосно засміявся, і вона запитливо глянула на нього.

— Ти знаєш, коли я вперше побачив тебе, подумав, що ти дуже доброчесна дама.

— Я і є дуже доброчесна дама,— всміхнулася вона і поважно сказала: — До цього я ніколи не дивилася фільми, де трахаються. — Потім вона наділася на нього.

— Прекрасно,— сказав він, спостерігаючи за нею і одночасно дістаючися до прихованої збоку ліжка кнопки, щоб увімкнути відеомагнітофон. Він не повідав їй, що єдиними стрічками з його участю, які він любив дивитися, були ті, що зняті прихованою камерою в цьому ліжку. — Просто прекрасно.

Через деякий час Юсеф відчув утому. Здавалося, що стрічка ніколи не скінчиться. Він ліниво оглянув кімнату. Раптом фільм ніби вимело з його свідомості. Джордана зникла. Те ж саме сталося і з хазяїном. Він розлютився на себе за те, що не помітив, коли вони вийшли.

Він звівся на ноги. Вінсент глянув на нього.

— Мені треба в туалет,— пояснив він пошепки. Тихо, навшпиньки, він вийшов з кімнати і в коридорі зупинився. Будинок був великий. Вони могли зайти до будь-якої з півдюжини кімнат.