Гарольд Роббинс - Пірат

На його лиці з'явився збентежений вираз.

— Що ти сказала?

— Нічого. Я не лаштувала жодних планів.

— Ти повернешся назад, до Франції?

— А їй? — спитала вона. — Було б зовсім непогано, коли б ти навістив дітей. Тебе не було там ціле літо, і вони нудьгують за тобою.

— Я не можу,— різко сказав він. — Якраз зараз тут дуже багато роботи. Окрім того, цієї осені я маю намір провести з ними деякий час у Бейруті. Я пробуду там щонайменше шість тижнів.

— Кілька днів важили б для них багато.

В його голосі почулося роздратування.

— Я сказав, що не можу марнувати час,— він попрямував через усю кімнату до платяної шафи і дістав звідти сорочку. — Можливо, я буду змушений терміново вилетіти до Японії.

— Я ніколи не була в Японії. Я чула, що то чарівна країна.

Він застібав сорочку.

— Токіо — то дурдім,— сказав він ухильно. — Страшний вуличний рух і кругом такий натовп, що навіть дихати не можна.

Вона облишила цю тему. Брати її з собою він не хотів.

— Гадаю, що на декілька днів я змогла б залишитися в Л-А. Побачуся з друзями, а тоді, можливо, поїду до Сан-Франциско погостювати у батьків.

Він пірнув у свої штани.

— Непогана думка. Та влаштуй усе таким чином, щоб на початку наступного тижня бути у Франції. Я не хочу, щоб хлопці надовго залишалися самі.

— Я потурбуюся,— відповіла вона. З чотирма служницями, двома охоронцями та нянькою діти були не зовсім самі.

Задзеленчав телефон, і він підняв слухавку. Якийсь час слухав, а потім з задоволеним виглядом кивнув.

— Гаразд, Діку,— мовив він. — Викликай літак і скажи їм, що ми вилітаємо, як тільки я дістануся до летовища Л-А,— і він відклав слухавку.

— Я відлітаю до Токіо прямо зараз,— сказав він. — Якщо тобі до вподоби, ти можеш залишитися в моєму бунгало цього готелю.

— Це було б добре.

— Юсеф зустрічається тут з Вінсентом. Якщо в тебе виникне якась потреба, можеш його викликати.

— Дякую.

Він вступив у черевики і попрямував до дверей.

— Як на твою думку, скільки часу тобі потрібно, щоб приготуватися до від'їзду?

— Небагато.

Він кивнув і вийшов з кімнати. Якусь мить вона сиділа в безрусі. Потім затушила сигарету і встала з ліжка.

Вона зупинилася перед дзеркалом, скинула халат на підлогу і оглянула своє оголене тіло. Фізично вона залишилася такою ж. Можливо, після народження дітей тільки груди стали повнішими, та вони були пругкі, а її тіло залишилося м'язистим, як у юності. Вона мала б бути задоволеною з себе. Але не була. Багатства і комфорту, що воно їй принесло, було недостатньо. Життя має дати щось більше, ніж можливість стояти і чекати, доки тобою скористаються.

У спальні Юсефа задзвонив телефон. Юсеф лежав непорушно, сподіваючись, що той замовкне. Він був виснажений. Американський молодик, якого він зустрів учора ввечері у барі «Після сутінок», висотав з нього всі соки. Він був ненаситний. Нарешті, коли вони вже майже не могли рухатися, Юсеф дав йому п'ятдесят доларів і наказав йому йти геть.

Чоловік подивився на п'ятдесятидоларову банкноту, а потім на нього.

— Хочеш, щоб я знайшов тебе ще разок?

— Мене тут не буде, вранці я відбуваю.

— Мені б хотілося зустрітися з тобою ще раз.

Юсеф достеменно відав, з чим би той хотів зустрітися. Ще з однією п'ятдесятидоларовою банкнотою.

— Коли я знов приїду до міста, я дам знати.

— У мене немає телефону, та ти зможеш залишити для мене цидулку у бармена.

— Гаразд,— сказав Юсеф.

Чоловік пішов, і Юсеф заснув сном мертвяка. А зараз чортів телефон ніяк не може вгамуватися. Якби Бейдр ще був у місті, то Юсеф прожогом кинувся б до телефону, та Бейдр учора ввечері відлетів до Японії.

Телефон перестав дзвонити в спальні, зате почав у вітальні. Юсеф накрив голову однією з подушок і спробував знову поринути в сон, та за мить телефон зарепетував у спальні.

Лаючись, він потягся за слухавкою.

— Алло! — хрипко гаркнув він.

Почулися слова французькою мовою, але із сильним арабським акцентом:

— Мсьє Зіяд?

— Слухаю,— Юсеф мимоволі перейшов на арабську мову.

Голос із того кінця дроту теж перекинувся на рідну мову.

— Ми з вами не зустрічалися вочевидь, але розмовляли по телефону. І ми були разом на балу на борту яхти Аль Фея того вечора, коли мадам Аль Фей святкувала день народження. Мене звуть Алі Ясфір.

— Ахлан ва сахлан,— сказав Юсеф, уже зовсім очунявшись. Алі Ясфіра він знав.

— Ахлан фік,— формально відповів Ясфір.

— Чим можу служити? — ввічливо спитав Юсеф.