Гарольд Роббинс - Пірат

Про все це Бейдр довідався під час першого танцю. Коли музика спинилася, Бейдр повів її, шукаючи вільного столика, де б їм можна було сісти і погомоніти. Знайшли вони його в невеличкій кімнатці, відокремленій від бального приміщення. Кругом снували кельнери, ошаліло намагаючись виконати замовлення, що надходили з усіх боків.

Бейдр розв'язав проблему швидко. Він спіймав погляд старшого кельнера, помахавши рукою, в якій був затиснутий десятидоларовий банкнот. За мить на їхньому столі з'явилася пляшка «Дон Периньйону».

— Це ж дуже дороге шампанське,— сказала Джордана. — Ви впевнені, що воно вам по кишені?

— Гадаю, що так,— ухильно відповів Бейдр. Він підняв свій келих. — За найвродливішу дівчину у Вашингтоні.

— Звідки ви знаєте? — засміялася вона. — Ви їх усіх не бачили.

— Я набачився їх достатньо.

Вона скуштувала вино.

— Яке чудове. Кажуть, що шампанські вина з Каліфорнії такі ж добрі, як і французькі, та вони не такі, як оце.

— Каліфорнійські шампанські вина непогані.

— Б'юсь об заклад, що ви ніколи не пили жодного з них,— закинула вона.

Він засміявся.

— Я навчався в Гарварді, а потім кілька років ще й у Стенфорді.

— А чим ви займаєтеся?

— Я бізнесмен.

Вона поглянула на нього з сумнівом.

— Ви здаєтеся замолодим для бізнесу.

— В наш час вік великої ваги не має,— відказав він. — Кеннеді — сорок три роки, і він — Президент.

— Вам немає сорока трьох,— кинула вона. — Скільки вам років?

— Я дорослий у достатній мірі,— сказав він, наповнюючи келихи. — Коли ви плануєте рушати додому?

— Завтра вранці.

— Не треба. Тепер, після того як я доклав стільки зусиль, щоб розшукати вас, ви не можете зникнути так швидко.

Вона засміялася.

— В понеділок мені треба бути на заняттях,— на її лиці з'явився спантеличений вираз. — Що ви маєте на увазі під «доклав стільки зусиль, щоб розшукати мене»?

— Сьогодні вдень я побачив вас на церемонії інаугурації. Ви так глибоко запали в мою пам'ять, що я вирішив почергово відвідувати всі бали до тих пір, аж доки знайду вас. Я був упевнений, що ви будете на одному з них.

— Чесно?

Він мовчки кивнув.

Вона опустила очі на свій келих.

— Я мушу повернутися.

— Але ж не завтра,— сказав він. — До того, як ви маєте повернутися, ще буде субота й неділя.

— Мені тут холодно. Я ще так не мерзла ніколи в житті. У мене немає одягу на таку погоду.

— Цю проблему ми можемо розв'язати. Сьогодні ж увечері ми можемо полетіти до Акапулько. Там тепло.

— А що, так пізно є рейс? — спитала вона.

— Рейси є завжди.

— Збожеволіти можна,— сказала вона, посміхаючись. — Окрім того, я не впевнена, що зможу вилетіти звідти до Сан-Франциско. Ви ж знаєте ці мексиканські авіалінії.

— Я гарантую,— сказав він твердо. — Що ви на це скажете?

Вона скептично глянула нього.

— Не знаю. Я не впевнена.

— В чому?

— Навіщо ви це робите? Ви мене навіть не знаєте.

— Це — один із способів пізнати вас краще.

Вона глянула йому в вічі.

— Що ви з цього отримаєте?

Він спокійно витримав її погляд.

— Задоволення спілкуватися з вами.

— Це — все? Нічого більше?

— Чи цього не достатньо? — засміявся він. — Я не сексуальний маніяк, якщо це те, про що ви думаєте. Вам абсолютно немає чого боятися.

— Але ж я навіть не знаю вашого імені.

— Це ми можемо поправити,— він витяг зі свого гаманця візитку і простягнув їй.

Вона розглянула її.

— Бейдр Аль Фей. «СБКРІ Інк., 70, Уолл-стрит, Нью-Йорк»,— прочитала вона вголос. — «СБКРІ» — що це означає?

— Це назва моєї фірми,— сказав він. — “Спілка близькосхідних компаньйонів по розбудові та інвестиціях”.

— Ви — не американець?

— Ні, а ви гадали, що я — американець?

— Я думала, що ви єврей,— сказала вона.

— Чому?

— Не знаю. Гадаю, що з вашої зовнішності.

— Багато людей роблять таку саму помилку,— сказав він благодушно. — Я — араб.

Вона помовчала, потім знову заглянула в візитку.

— Там щось не так? — швидко спитав він.

— Ні, я просто думала, от і все,— вона підвела на нього очі. — Я ніколи не робила нічого подібного.

— В житті усе завжди робиться в перший раз.

— Можна мені подумати і повідомити вас зранку?

— Звичайно, можете. Та шкода пропускати цілий сонячний день.

Вона знову завагалася.

— А ви це серйозно? За цим нічого не криється?

— Навіть тіні немає.

Вона піднесла келих до уст і спорожнила його.

— Моя кімната нагорі, в цьому готелі. Я підіймуся і зберу свої речі. За п'ятнадцять хвилин я буду готова.