Гарольд Роббинс - Пірат

Вона витримала його погляд.

— А ти розлучишся спочатку?

— Невірна не може стати моєю єдиною дружиною,— сказав він. — Ти приймеш віру?

— Так,— мовила вона.

Він підхопив дитя і притис його до себе. Немовля почало кричати. Він поглянув на Джордану з гордою усмішкою батька.

— Наш син буде князем,— сказав він.

Коли Бейдр зайшов до покою, старий князь підвів на нього очі. Він махнув рукою, і юнак, що сидів у його ногах, устав і вийшов з кімнати.

— Як справи, сину мій? — спитав старий чоловік.

— Я приніс вам новину про спадкоємця трону, ваша величність,— мовив він. — У мене — син. З вашого дозволу, я назову його Мухаммедом.

Старий хитро подивився на нього.

— Дитина від невірної коханки не може претендувати на трон Пророка.

— Я одружуся з цією жінкою,— сказав Бейдр.

— А вона прийме віру?

— Вона це вже зробила,— відповів Бейдр. — І вона вже знає Святий Коран краще за мене.

— Тоді я дозволяю тобі одружитися з цією жінкою.

— Я прошу ще однієї милості у вашої величності.

— Якої?

— Негоже, щоб спадкоємець трону походив від другої в домі дружини. Прошу вашого дозволу спочатку розлучитися.

— Мусять бути причини,— сказав князь. — Кораном заборонено розлучення через примху чи пиху.

— Причини є,— відповів Бейдр. — Моя перша дружина безплідна з часу народження її останньої доньки.

— Я чув такі балачки. Це правда?

— Так, ваша величність.

Князь зітхнув.

— Тоді дозвіл даємо. Та рішення мусить бути справедливим і згідно із Святим Письмом.

— Воно буде більше ніж справедливим.

— Коли ти одружишся з цією жінкою, я б хотів, щоб ти представив її і її сина перед мої очі.

— Я зроблю так, як ви забажаєте, ваша величність.

— Усе залежить від волі Аллаха,— проказав старий. — Коли твій син досягне десятирічного віку, він наречеться моїм спадкоємцем. — Він нахилився, Бейдр поцілував його руку і піднявся. — Іди з миром, сину мій.

На їхньому весіллі Джордана потішила і здивувала його та його батьків, розмовляючи з ними арабською мовою. Потайки від нього вона найняла репетиторів і пройшла інтенсивний курс, тож зараз вона добре говорила по-арабському, але з чарівним американським акцентом, який придавав її мові майже музичності. Бейдр згадав, як його мати та сестри були просто в захваті від її волосся, як вони торкалися його, майже гладячи, захоплюючись його м'якістю та кольором золотистої пряжі. Він також згадав, який гордий був його батько, коли тримав у руках свого першого внука.

— Мій маленький князю,— промовив тихо Самір.

Після весільної церемонії вони рушили на прощу до Мекки, не через пустелю на верблюді, як то робили його батько та мати, а на реактивному літаку «Лір Джет», який подолав відстань за кілька годин, а не за кілька днів.

Вони стояли на спокійному тихому майдані поруч, одягнені в білі вільні хітони, подібно іншим прочанам, і, коли пролунав заклик до молитви, кожен розпростерся на землі перед Каабою — святим домом Аллаха.

Опісля, в літаку, по дорозі в гості до князя, він повернувся до неї, говорячи по-арабському: «Тепер ти справді — мусульманка».

— Я стала нею відтоді, як ми вперше зустрілися,— сказала вона. — Я просто цього не знала.

Він узяв її за руку.

— Я кохаю тебе, моя дружино.

Згідно з арабською традицією, вона піднесла його руку до своїх уст і поцілувала.

— І я кохаю тебе, мій повелителю.

— Якщо твій син має стати моїм спадкоємцем,— сказав старий князь,— ти збудуєш свій дім поруч з моїм, щоб я бачив, як він росте і розвивається.

Бейдр помітив переляк в очах, що виднілися над традиційною чадрою Джордани, яку вона одягала на офіційні зустрічі.

Він похитав головою, подаючи знак, щоб вона мовчала.

— Ви будете жити в будинку,— продовжував князь,— за стінами палацу, які відгородять вас від зла.

— Але ж моя робота, ваша світлість,— запротестував Бейдр. — Більшість часу я мушу бути в від'їзді.

Князь усміхнувся.

— В такому разі ти влаштуєш все таким чином, щоб приїжджати додому частіше. Для чоловіка бути занадто довго далеко від сім'ї — недобре.

Тієї ночі, в своїх покоях, Джордана говорила йому:

— Невже він серйозно? Тут мені немає чого робити. Я збожеволію.

— Це триватиме недовго. Деякий час ми вимушені будемо його улещувати, а потім я скажу йому, що потребую твоєї допомоги по роботі і він зрозуміє.

— Я не зроблю цього! — вигукнула вона. — Я — не арабка, якою можна понукати, як рабинею!

Його голос прозвучав холодно. Це була риса вдачі Бейдра, якої вона раніше не знала.