Гарольд Роббинс - Пірат

За мить виступив священик і проголосив благословення. Його голос звучав гугняво і монотонно, подібно голосам усіх священиків будь-якої віри, та молодий Президент стояв непорушно, пальці рук стиснуті, голова — шанобливо схилена. «Аллах би не наполягав на такій довгій молитві в таку холодну погоду», — подумав Бейдр.

Коли священик скінчив, підвели іншого чоловіка. Він був старий, сивоволосий, а його обличчя, здавалося, було витесане з того ж граніту, що і будівля за його спиною. Бейдр почув, як навкруг нього зашепотілися. Це був Роберт Фрост, один з великих американських поетів.

Старий чоловік заговорив. У зимовому повітрі з вуст злітала пара. Бейдр не міг розрізнити слова. За хвилю він замовк. Сталася заминка. Вперед виступив чоловік і затінив пюпітр капелюхом. Очевидно, старого засліпило сонце і він не міг прочитати аркуша, що лежав перед ним. По трибунах знов пронісся шепіт. Чоловік, що тримав капелюха, був Ліндон Джонсон, майбутній віце-президент. Старий щось сказав йому, новообраний віце-президент відступив на крок назад, і старий почав читати вірш по пам'яті. Його голос відлунювався через систему підсилювання, та Бейдр перестав слухати. На платформі, в третьому ряду, за президентом, він уздрів дівчину.

Вона видавалася високою, та він не міг сказати напевно. Трибуна була скомпонована з ярусів таким чином, щоб усім було видно і всіх було видно. Вона була простоволоса. Довге рівне пряме волосся облямовувало обличчя золотавою засмагою. Її сині очі сяяли над високими вилицями, які прямими лініями спадали до майже прямокутного підборіддя. Вона слухала поета, злегка розтуливши уста, за якими виднілися рівні білі зуби. Коли поет закінчив читати, вона злегка усміхнулася, потім засміялася і захоплено заплескала в долоні. Бейдр чомусь подумав, що вона — каліфорнійка.

Потім Президент складав присягу. Сама церемонія, здавалося, тривала лиш одну мить, після чого він повернувся до пюпітра, щоб виголосити промову. Бейдр слухав уважно.

Прозвучало одне речення, яке змусило Бейдра подумати, що Президент, можливо, читав Коран. Здавалося, що воно взяте зі Святої Книги. «Ввічливість — не ознака слабкості, а щирість завжди треба доводити».

Коли Президент скінчив промову, Бейдр пошукав поглядом дівчину, та її вже не було. Він намагався знайти її в натовпі людей, які зійшли з трибуни, та її ніде не було видно.

Коли після обіду він відпочивав у номері свого готелю, її обличчя все ще стояло перед його очима. Декілька разів він продивився репортажі по телевізору про інауґураційну церемонію в надії побачити її хоч краєм ока, та кут охвату камери був завжди не такий як треба.

Лишався єдиний шанс. На письмовому столі Бейдра лежали запрошення на чотири інаугураційні бали, на кожному з них обіцялася поява Президента. Вона мусить бути на одному з них, подумав він. Та, на якому? Ось у чому заковика.

Відповідь була проста. Він відвідає всі. Якщо Президент може це зробити, то він також.

Бейдр міг пробути на кожному балу не більше години. Всі бали були майже одинакові: суцільний натовп і багато галасу, танцювальні майданчики забиті людьми, одні були тверезі, інші напідпитку, одні балакали, інші просто швендяли. Їх об'єднувало те, що вони — демократи і раді знов бути в сонячному світлі після восьми років темряви. З часом Бейдр почав дивуватися, чи в країні зосталося хоч трохи республіканців.

Він прибув на перший бал якраз після того, як Президент поїхав на другий. Він уважно обшарив очима приміщення. До того він ніколи не усвідомлював, як багато у Вашингтоні блондинок, та жодна з них не була тією, яку він шукав. Він підійшов до бару і замовив келих шампанського.

До нього підійшов якийсь чолов'яга і цапнув його за руку.

— Ти його бачив? — збуджено запитав він.

— Кого? — спитав Бейдр.

— Президента, кого ж іще,— відповів ображеним голосом чоловік. — Про кого б іще я питав.

— Я бачив його,— посміхнувся Бейдр.

— Величина, правда ж? — чоловік усміхнувся і відійшов, не чекаючи відповіді.

Бейдр відставив свій келих і вирішив поїхати на наступний бал. Добре було, що їхати недалеко, бо вулиці все ще покриті ожеледицею. Доки він добирався, Президент знову приїхав і від'їхав. Бейдр обстежив приміщення і, не побачивши дівчини, навіть не залишився на келиха.

На третій бал він попав у розпалі танців. По периметру майданчика скупчилися люди, намагаючись щось роздивитися крізь натовп танцюючих.