Гарольд Роббинс - Пірат

— Я віддала йому своє життя! — репетувала вона. — І замість цього я отримую банки. Бути покинутою через якусь біляву американську сучку, що вилупила йому сина-байстрюка!

Голос дідуся звучав тихіше і спокійніше, проте їм чутно було кожне його слово:

— Він не мав вибору. Це був наказ князя.

— Ти захищаєш його! — ображено скрикнула мати. — Відступаючись від власної плоті і крові, ти обстоюєш несправедливість. Ти турбуєшся лише про свої банки та свої гроші. До тих пір поки в тебе лежать їхні вклади, тобі все одно, що буде зі мною!

— А що з тобою станеться? Тебе покинули мільйонершою. Він не забирає від тебе дітей, хоча по закону міг би це зробити. Він віддав тобі маєтність і будинки тут і в Бейруті, а також спеціальну стипендію для дівчаток. Що ти більше можеш просити?

— Чи це моя провина, що я не можу дати йому сина? — викрикнула Маріам. — Чому завжди винною залишається жінка? Чи ж я не народила йому дітей, чи ж я не була йому вірною дружиною, незважаючи на те що він по цілому світі тягався з невірними повіями. Перед лицем Аллаха, хто із нас прожив більш достойне життя? Звичайно, я, а не він.

— Це воля Аллаха, щоб у чоловіка був син,— сказав її батько. — А так як ти не змогла, це не тільки його право, а навіть і обов'язок забезпечити себе наступником.

Голос Маріам зараз звучав тихіше, та в ньому чулася нотка погрози:

— Можливо, це є воля Аллаха, та колись він поплатиться за те, що вчинив. Його дочки будуть знати про його зраду, і в їхніх очах він буде ніщо. Він їх ніколи не побачить.

Потім голоси стихли і знизу вони вже більше нічого не чули. Діти тихенько зачинили двері і повернулися до своїх ліжок. Все це було таким незвичним, чого вони в дійсності не розуміли.

Наступного дня всі вони були на пляжі. Неочікувано Лейла підняла очі на свого дідуся, який сидів на стільці під парасолькою і читав газету.

— Якщо тато справді хотів сина,— сказала вона,— чому він не попросив мене? Я б із задоволенням була хлопцем.

Дідусь Ріад опустив газету.

— Це не так просто робиться, дитино.

— То — правда, про що казала мама? — спитала вона. — Ми його ніколи не побачимо?

Перш ніж відповісти, він довгенько мовчав.

— Ваша мама була сердитою. З часом вона відійде.

Та вона так і не відійшла. І з плином років дівчатка поступово сприйняли відношення матері до їхнього батька. А оскільки батько не робив ніяких спроб заладнати прогалину в їхніх відносинах, вони врешті стали впевнені, що їхня мати мала рацію.

Сонце покотилося за обрій, і повітря ставало прохолоднішим, а літня блакить вицвіла в темінь. Лейла перевернулася набік і поглянула на сирійця.

— Скільки ще часу?

— Десь іще з півгодини,— сказав він, посміхаючись. — Для нас часу вистачить. — Він потягся до неї.

Вона відмахнулася від нього.

— Не руш.

Він здивовано поглянув на неї.

— Що з тобою? Ти що, лесбіянка?

— Ні,— сказала вона тихо.

— Тоді не будь старорежимною. Як ти думаєш, навіщо вам, дівчатка, дають оті таблетки?

Вона зневажливо подивилася на нього. Всі чоловіки одинакові. В її голосі прозвучала зневага.

— Для моєї безпеки, а не для твоєї зручності.

Він осяяв її, як він вважав, переможною усмішкою.

— То давай же,— сказав він, знову тягнучись до неї. — Можливо, я зможу навчити тебе отримувати від цього задоволення.

Рухи її були швидкі, і її рушниця вперлася йому в живіт.

— Сумніваюсь,— сказала вона тихо. — Ти можеш мене навчити, як користуватися цією рушницею, але як трахатися, я вже знаю.

Він поглянув на гвинтівку, потім глянув їй в обличчя і зареготав щиро, від душі.

— Я не сумнівався в цьому ані хвилини,— сказав він скоромовкою. — Я тільки турбуюся, щоб ти не втратила навики.

Звиваючись мов змія, Лейла повзла по твердому, присипаному піском кам'янистому ґрунті до тих пір, поки досягла рядів колючого дроту. Вона зупинилася, хапаючи ротом повітря. За хвилю обернулася, вдивляючись у освітлений блідим місячним світлом простір. За нею повільно повзли огрядна єгиптянка Соад та ліванка Аїда.

— Де Хамід? — спитала вона.

— Звідки мені в дідька знати? — чортихнулася єгиптянка.— Я думала, що він там, попереду нас.

— Джаміля здерла коліно, коли впала на каміння,— сказала Аїда.— Я бачила, як він накладав їй пов'язку.

— Це було годину тому,— саркастично сказала Соад. — Тепер він уже, мабуть, перев'язує їй шмоньку.

— Що будемо робити? — спитала Лейла. — Щоб пройти крізь оце, нам потрібні кусачки.