Гарольд Роббинс - Пірат

Йому просто байдуже. Багатство належало йому з народження, а єдиною його турботою було — примножувати його. Він любив розкіш та владу, що стелилися до його ніг за порухом його мізинця. І страшна правда в тому, що він не був єдиний. Шейхи, князі та королі, банкіри та багачі — були одинакові. Араби і неараби. Вони дбали лише про себе. А коли вони й жертвували щось на загальну справу, то хіба що якийсь дріб'язок. У кожній арабській країні все ще мільйони селян жили на грані голоду, в той час як їхні правителі роз'їжджали в «кадилаках» з кондиціонерами, літали власними реактивними літаками, тримали палаци та вілли по всьому світі, а потім ще й велемовно розпатякували про волю для свого народу.

Врешті-решт, це мало статися. Війна велася не тільки проти іноземців — це був лише перший крок. Наступним кроком і, можливо, найважливішим, буде війна проти власних пригноблювачів — людей, подібних до її батька, людей, які брали все і нічим не ділилися.

Душова кабіна звільнилася. Лейла перекинула свого пухнастого рушника через перегородку і ступила під струмінь душу. Тепло води розлилося по її тілу, мов заспокійливий бальзам. Вона відчувала, як розслаблюються її м'язи. Стала повільно намилювати себе, доторки пальців до шкіри давали їй чуттєве задоволення.

В цьому вона була схожа на батька. І знов вона уявила його на водних лижах, напружені м'язи урівноважували тягову силу линви, все його єство упивалося фізичним зусиллям майстерності і рівноваги.

Вона намилювала м'яке лобкове волосся; темні його завитушки покрилися білою піною. Потім вона випнула живіт, щоб струмені води билися прямо по ньому. По тілу пробігли кольки і хвиля тепла. Ніжно, майже автоматично, вона стала погладжувати себе. Зненацька для неї видіння батька на лижах і різкий порух стегон вперед викликали оргазм. Перш ніж вона змогла зупинитись, її тіло струсонув другий оргазм. Вона була ошелешена, відчула гнів, а потім і відразу до себе. Її занудило від того, що вона дозволила розгулятися своїй уяві. Вона рвучко закрутила гарячу воду і стояла, не ворухнувшись, під крижаним потоком, аж поки її шкіра не посиніла від холоду. Потім, прихопивши рушник, вийшла з кабіни.

Це якесь божевілля. Досі у неї ніколи не виникало подібних думок. Мабуть, дається взнаки голос крові. Стільки разів торочила про це її мати. Мовляв, вона, Лейла, подоба свого батька. Ним правило його тіло; його хіть і апетит ніколи не можна було вгамувати. Її мати багато їм розповідала про його походеньки. Він, мовляв, не той чоловік, який міг би задовольнитися однією порядною жінкою. «Погана кров»,— говорила її мати, і це звучало як пересторога.

Вона витерла себе і, обмотавшись рушником, пішла до казарми.

Соад, чиє ліжко було поруч її, була вже майже одягнена.

— Ти що робиш увечері?

— Нічого,— дістаючи халат, відповіла Лейла. — Я думала просто повалятися в ліжку та почитати.

Соад почала фарбувати уста.

— У мене побачення з Абдуллою і його приятелем. Чому б тобі не піти зі мною?

— Мені щось не хочеться.

Соад позирнула на неї.

— Ходімо. Тобі б не зашкодило трохи розвіятися.

Лейла не відповіла. Вона згадала Соад у перший день її приїзду. Вона прийшла сюди, щоб бути поруч зі своїм хлопцем і всім говорила, як вона не дочекається, щоб побути з ним разом. Та коли він тут не появився, вона пережила це спокійно. Вона сприйняла жіноче визволення всерйоз. У цій армії у жінок були рівні права, і дотепер перетрахалася з усім табором і анітрішечки цим не переймалася.

— В Каїрі це було б неможливо,— говорила вона і заходилася хрипким сміхом.

— Послухай-но,— продовжувала Соад. — Якщо ти підеш зі мною, я віддам тобі Абдуллу. Він найкращий трахальщик у таборі. А я займусь його приятелем.

Лейла поглянула на неї.

— Гадаю, що не треба.

— Для чого ти себе бережеш? — спитала Соад. — Навіть якщо ти не хочеш сама, це — твій невід'ємний обов'язок. Чи не говорила наша командувач, що нашим обов'язком є давати втіху й відраду нашим чоловікам? Я не можу уявити собі кращого сполучення обов'язку та задоволення, і все одночасно.

Лейла засміялася. Думка Соад працювала в одному напрямі.

— Ти справжнє диво,— сказала вона. — Та жоден з цих чоловіків мене не приваблює.

— Ніколи не знаєш, аж доки скуштуєш,— сказала Соад. — Чоловіки здатні дивувати. Найкращі коханці іноді виглядають нікчемно.

Лейла похитала головою.

На лиці Соад з'явився вкрай здивований вираз.

— Ти що — ще незаймана?

— Ні,— усміхнулася Лейла.