Гарольд Роббинс - Пірат

— Я не знаю. Я — лиш служниця. Розпитувати чому — не моя справа.

Дівчата перезирнулися. По ідеї, Фаріда мала знати геть усе. Коли вона говорить, що не знає, то лише тому, що не хоче, щоб знали вони.

Перед боковими дверима будинку вона зупинилася.

— Обтрусіть із ніг пісок,— наказала вона. — Батько чекає на вас у передньому салоні.

Вони швидко витерли ноги і вбігли в будинок. Батько чекав біля передніх дверей. Джабір уже виносив його валізи до автомобіля.

Раптом Бейдр повернувся до них й усміхнувся. Та в його очах була якась дивна темна печаль. Коли вони підбігли до нього, він присів на одне коліно, щоб обняти їх.

— Я такий радий, що ви прибігли вчасно,— сказав він. — Я боявся, що мені доведеться поїхати, не попрощавшись з вами.

— А куди ти їдеш, татку? — спитала Лейла.

— Я мушу поїхати знову до Америки у важливій справі.

— Я думала, що ти побудеш із нами,— сказала Амаль.

— Я не можу.

— Але ж ти обіцяв покататися з нами на водних лижах,— сказала Лейла.

— Вибачте мене,— здавалося, що йому забило дух, і раптом його очі сповнилися сльозами. Він міцно притис їх до себе. — Поводьтеся добре, як належить дівчатам, і слухайте свою маму.

Щось було не так. Вони це відчували та не могли второпати, в чому тут справа.

— А коли повернешся, візьмеш нас кататися на водних лижах? — спитала Лейла.

Батько не відповів. Замість того він притискав їх до грудей ще міцніше. Потім рвучко відпустив їх і звівся на ноги. Лейла підвела на нього очі і подумала: «Який він гарний. Ні в кого немає такого татка, як у нас».

Позад нього у дверях з'явився Джабір.

— Часу обмаль, хазяїне. Треба поспішати, якщо хочемо встигнути на літак.

Бейдр нахилився і поцілував їх, перше — Амаль, а потім — Лейлу.

— Я сподіваюся, що ви будете берегти свою маму і слухатися її.

Вони мовчки закивали. Він рушив до дверей, а вони пішли за ним. Він уже наполовину спустився сходами до автомобіля, коли Лейла вигукнула йому вслід:

— Тебе не буде довго, татку?

Здавалося, він на мить завагався, та потім сів у машину, зачинив дверцята, так і не давши відповіді. Вони дивилися вслід машині, а потім повернулися до будинку.

На них чекала Фаріда.

— Мама у себе в кімнаті? — спитала Амаль.

— Так,— відповіла Фаріда. — Вона відпочиває. Вона почуває себе недобре і попросила не турбувати її.

— Вона прийде вечеряти? — спитала Лейла.

— Гадаю, що ні. Тепер, дівчатка, до ванної і змийте з себе весь пісок. Чи прийде ваша мама вечеряти, чи ні, я хочу, щоб за столом ви обидві сиділи чистенькі і свіженькі.

І тільки пізніше того вечора вони дізналися, що сталося. Після вечері приїхали батьки їхньої матері. Коли бабуся уздріла їх, вона розплакалася і схвильовано притулила їх до своїх пишних грудей.

— Мої бідолашні сирітки,— приказувала вона. — Що з вами тепер буде?

Дідусь Ріад відразу ж розгнівався.

— Замовкни, бабо! — рикнув він. — Що ти хочеш натворити? Перелякати дітей до смерті?

Амаль відразу ж заплакала.

— Літак мого татка розбився! — залементувала вона.

— От, бачиш?— у голосі дідуся прозвучав тріумф.— Що я тобі говорив? — Він відсторонив дружину і загріб старшу дівчинку в свої руки. — З вашим татком нічого не сталося. Він живий і здоровий.

— Але ж Нана сказала, що ми сироти.

— Ви не сироти,— сказав він. — У вас є ваша мама, ваш батько і ми.

Лейла з подивом дивилася на свою бабусю. Фарба з густо нафарбованих вій старої пані розтеклася по щоках.

— То чому ж Нана плаче?

Старому стало ніяково.

— Вона засмутилася тим, що ваш тато поїхав. Ось чому.

— Ну то й що? — знизала плечима Лейла. — Тато завжди від'їжджає. Все, як має бути. Він повернеться.

Дідусь Ріад подивився на неї і нічого не сказав. До світлиці зайшла Фаріда.

— Де твоя господиня? — спитав він.

— Вона у себе в кімнаті,— відповіла Фаріда і поглянула на дітей. — Час уже спати.

— Це правда,— підхопив дідусь Ріад. — Ідіть спати. Побачимося вранці.

— Ви візьмете нас на пляж? — спитала Лейла.

— Аякже,— відповів дідусь.— А зараз робіть так, як сказала Фаріда. Ідіть спати.

Коли вони почали підійматися по сходах, Лейла почула голос дідуся:

— Передай своїй господині, що ми чекаємо на неї в світлиці.

— Господиня дуже пригнічена,— в голосі Фаріди прозвучали нотки протесту. — Вона не спуститься.

— Вона зійде,— владним голосом проказав дідусь. — Ти передай їй, що я сказав, що це — нагальне.

Пізніше, вже лежачи в ліжках, вони почули знизу гучну розмову. Вони вислизнули зі своїх ліжок і прочинили двері. Голос мами звучав різко і сердито.