Гарольд Роббинс - Пірат

Ізраїльтянин знизав плечима.

— Євреї завжди пильнують, боячись загрози. Особливо, коли що-небудь діється, а ми не розуміємо, до чого воно.

— А саме? — спитав Гарріс.

— Ми якраз і зібралися отут, щоб дізнатися про це,— сказав Ешнев.— Давайте почекаємо Бен Езру. Після двох місяців повного мовчання він дав знати про себе і зажадав зустрічі.

— І старий чоловік отримує те, чого зажадав, отак запросто? — в голосі Гарріса вчувалася іронія.

— Не зовсім так. Спочатку йому довелося запевнити Даяна в тому, що він має в своєму розпорядженні певну інформацію. А потім Даян звернувся до прем'єр-міністра. Власне вона і схвалила зустріч.

— Як ви гадаєте, будучи таким настирним, прибуде він учасно? — спитав Гарріс.

— Він старий чоловік,— сказав примирливо Ешнев.— Їздить тільки своїм власним автомобілем, старим «фольксвагеном», який от-от розвалиться. Від нас автомобіля він не приймає. І якби я не дав розпорядження, то впевнений, що його навіть на стоянку не пустили б. — Перед ним задзеленчав телефон. Він підняв слухавку, кивнув і поклав її. — Генерал уже йде, джентльмени.

Електронні двері безгучно відчинилися, і всі голови повернулися. На порозі стояв високий, більше шести футів зросту чоловік, зодягнутий у запилений, присипаний піском одяг бедуїна. Сивий чуб і борода прикривали його зморшкувате, почорніле від сонця обличчя і робили його більше схожим на араба, ніж на єврея. Тільки разючі темно-сині очі свідчили про безпідставність припущення, що за походженням він араб. Він рушив назустріч генералові Ешневу, його хода була тверда і гордовита. Голос у нього виявився скрипучий, ніби роз'їдений часом і піском пустелі.

— Вітаю тебе, Леве,— мовив він, подаючи руку.

— Вітаю вас, генерале,— відгукнувся, підводячись, Лев Ешнев. Вони потисли руки. — Джентльмени, дозвольте відрекомендувати вам генерала Бена Езру. — Затим він відрекомендував кожного з присутніх, починаючи справа від старого і далі — проти годинникової стрілки.

Вимовляючи своє ім'я, Бен Езра дивився прямо у вічі кожного чоловіка. Коли знайомство було завершене, вони посідали.

Ешнев повернувся до старого.

— Це ваша нарада, генерале.

— Дякую,— старий говорив по-англійському зовсім без акценту.— Я гадаю, що ви всі обізнані про зосередження єгиптян уздовж Суецького каналу та сирійців уздовж Голанських висот. І я гадаю, що ви також знаєте про нове військове спорядження, що прибуває з Росії та Китаю в кількостях більших ніж будь-коли. Я гадаю, що ви чітко усвідомлюєте: якщо така інтенсивність постачання буде підтримуватися, то невдовзі їхня військова потуга зрівняється з нашою і, можливо, за короткий проміжок часу, їхній ударний потенціал перевищить наш.

— Це правда,— сказав Ешнев. — Ми все це знаємо.

— Я також упевнений, що ви знаєте про масове прибуття північнокорейських пілотів, які літають на винищувачах та бомбардувальниках.

— Так,— сказав Ешнев. — Одначе ми знаємо також, що Садата різко критикують помірковані за те, що він підпав під російський вплив.

Бен Езра кивнув.

— Але ми не можемо допустити, щоб це навіяло на нас оманливе почуття безпеки. Вперше вони лаштують боєздатну військову машину. А таке робиться тільки тоді, коли її збираються пустити в хід.

— Згода,— сказав Ешнев. — Та може пройти ще півтора року, аж доки вони будуть готові.

— Ні,— сказав Бен Езра.— Вони вже зараз готові. Вони можуть ударити будь-коли.

— То на що ж вони чекають? — тон Ешнева був ввічливий, та в голосі прозвучали нотки нетерплячки. — До цього часу ви не сказали нам нічого такого, чого б ми не знали.

Бен Езра не знітився.

— Цього разу ми не можемо розглядати їхні рішення, виходячи лише з військових засад. В їхніх планах, опріч військових, грають і інші чинники. Вони просякають у західний світ фінансовими інвестиціями. Крім того, вони згуртовують країни — видобувані нафти, щоб створити економічну силу, яка може бути використана для зменшення підтримки, яку ми одержуємо від технічно розвинутих країн. Вони вдарять тоді, коли ці плани втіляться в життя, і не раніше.

— Чи є у вас докладна інформація з цього питання? — спитав Ешнев.

— Ні. Все, що я знаю, я зібрав під час своїх мандрів. По Синаю розповсюджуються чутки, що федаїни тиснуть на поміркованих. Вони беруть на приціл своїх же арабів, щоб примусити багатих нафтових виробників до співробітництва.

— Щодо цього докази є?

Старий похитав головою.

— Власне для цього я й попросив зустрічі,— він поглянув через стіл на американців. — Я гадаю, можливо, про цей тиск знають щось наші ділові друзі.