Гарольд Роббинс - Пірат

— Вибачте, що я потривожив вас так рано, але оце зранку шеф мене викликав, і я мушу виїхати з ним на кілька днів, то я подумав, що нам важливо завершити цю справу.

— Я гадав, що вчора вечором все було погоджено,— сказав Вінсент. Кельнер приніс напій. Юсеф почекав, доки той відійде і Вінсент зробить перший ковток.

— Майже все,— сказав він м'яко.— Окрім комісійних посередника.

— У мене немає посередника,— швидко відмовив Вінсент.— Я завжди веду переговори сам.

— На цей раз є,— сказав Юсеф.— Бачите, це справа звичаю, а наш народ любить звичаї.

Вінсент здогадався, але хотів почути це з уст Юсефа.

— І хто ж мій посередник?

— Ваш найбільший шанувальник,— сказав він чемно.— Чоловік, який рекомендував вас для цієї роботи,— я.

Якусь мить Вінсент мовчав, потім ще раз сьорбнув «Кривавої Мері». Він відчув, як голова стала прояснюватися.

— Традиційні десять відсотків? — спитав він.

Юсеф похитав головою, все ще посміхаючись.

— Це — західна традиція. Наша традиція — тридцять відсотків.

— Тридцять відсотків? — повторив ошелешено Вінсент.— Це нечувана сума.

— В цьому немає нічого несправедливого, якщо взяти до уваги, скільки ви отримаєте за цей фільм. Мільйон доларів — це нечувана сума. Між іншим, я дізнався, що це в п'ять разів більше, аніж ви отримали за свою останню стрічку. І вам не зробили б цю пропозицію, якби я не знав, що ця стрічка — виплекала мрія Бейдра і що він запропонує таку платню, яка спонукає тебе до співробітництва.

Вінсент вивчав обличчя Юсефа. Араб усе ще посміхався, та посмішка не могла приховати дуже серйозного виразу.

— П'ятнадцять відсотків,— запропонував він.

— У мене багато витрат,— сказав Юсеф і розвів руками.— Та ви мій приятель. Я не хочу з вами торгуватися. Двадцять п'ять відсотків.

— Які витрати? — поцікавився Вінсент.— Я гадав, що коли ви працюєте у Бейдра... Він мало вам платить?

— Ну, для пристойного існування достатньо. Та людина має думати про майбутнє. Мені доводиться утримувати велику родину, тож мушу відкладати якусь там пару доларів.

Вінсент понишпорив у кишенях, шукаючи сигарети. Юсеф випередив його. Він клацнув золотим портсигаром і простягнув режисерові.

— Гарний портсигар,— мовив той, беручи сигарету.

Юсеф посміхнувся і поклав його на столик перед режисером.

— Він ваш.

Від здивування Вінсент широко відкрив очі. Він ніяк не міг зрозуміти цього чоловіка.

— Це ж щире золото. Ви не можете віддати його просто так.

— Чому б і ні? Ви ж у захваті від нього.

— Це все ж таки не причина,— запротестував Вінсент.

— У вас свої звичаї, у нас — свої. Ми вважаємо, що обдарувати когось — це щастя.

Вінсент похитав головою, погоджуючись.

— Гаразд. Двадцять відсотків.

— Згода,— Юсеф усміхнувся і простяг йому руку.

Вони потисли один одному руки. Вінсент узяв до рота сигарету, а Юсеф підпалив її золотою запальничкою «Дюпон». Вінсент глибоко затягнувся, а потім засміявся.

— Я не насмілюся виразити захоплення вашою запальничкою, а то ви і її віддасте мені.

— Ви швидко засвоюєте наші звичаї,— з посмішкою сказав Юсеф.

— Я мушу,— відказав Вінсент,— якщо я збираюся знімати цю картину.

— Щира правда,— серйозно зауважив Юсеф.— Ми будемо дуже тісно співпрацювати над цією стрічкою, і коли настане час, я гадаю, що покажу вам, як ми разом зможемо заробити купу грошей.

Вінсент узяв склянку з «Кривавою Мері» і відпив ковток.

— Яким чином? — запитав він.

— Сума, яку вони попросять вас заплатити за послуги та матеріали, буде набагато більшою, аніж та, яку вони попросять від мене,— пояснив Юсеф.— Удвох ми будемо в змозі заощадити чималі гроші шефові і в той же час отримати самі помірний бариш за наші старання.

— Я буду мати це на увазі,— сказав Вінсент.— Напевно, я часто буду до вас звертатися.

— Я — до ваших послуг.

— Як ви гадаєте, коли контракт буде готовий до підпису? — запитав Вінсент.

— Десь за тиждень. Складають його в Лос-Анджелесі і, як тільки він буде готовий, передадуть нам телексом.

— А чому в Лос-Анджелесі? Чи ж немає хороших правників у Парижі?

— Звичайно ж є, та ви мусите зрозуміти шефа. Він в усьому вимагає тільки найкращого. А найкращі кіноадвокати в Голлівуді.— Він поглянув на свого годинника.— Я маю йти,— сказав він.— Я спізнююся. Шеф наказав мені забрати дівчат та доправити на яхту особисто.

Вінсент піднявся й собі, дивлячись на нього осолопіло.

— Дівчата? А місіс Аль Фей не заперечує?