Гарольд Роббинс - Пірат

— Місіс Аль Фей вирішила залишитися на віллі, щоб дати шефові більше часу побути наодинці з синами.

Вони ще раз потисли один одному руки, і Юсеф вийшов у хол. Вінсент знову вмостився на своєму стільці. Багато дечому доведеться вчитися, щоб збагнути цих людей. Вони не такі прості, як здавалося спочатку. Підійшов кельнер, і Вінсент знову замовив «Криваву Мері». Що ж, день розпочався як годиться.

Коли Юсеф вийшов із ресторану, акторки та Патрік уже чекали з валізами в холі.Він попросив Елі, щоб той розпорядився віднести їхні пожитки на причал і помістити на «Ріву».

— Ви йдіть,— сказав він.— А я буду там за хвилю. Мені ще треба зателефонувати.

Він підійшов до помосту з телефонами і набрав номер Жака в «Мартінезі». Телефон продзвонив десять разів, аж поки відгукнувся сонний голос.

— C'est moi, Youssef [19] Це я — Юсеф (франц.). ,— сказав він.— Я розбудив тебе?

— Так,— голос Жака був невдоволений.

— Шеф попросив супроводжувати його в подорожі на яхті, протягом кількох днів, і я зараз відпливаю. Я хотів дізнатися, як тобі з нею ведеться.

— Пообіцяла подзвонити.

— Ти гадаєш, що вона це зробить?

— Не знаю. Я примусив її здоїти мене без особливих труднощів.

— Значить, вона прийде,— сказав задоволено Юсеф.— Коли пустила в руки, то пустить і між ноги.

— Коли ти повернешся? — спитав Жак.

— У неділю увечері. Тієї ночі шеф від'їжджає до Женеви. А якщо вона не обізветься до тих пір, то я дам обід на честь американського режисера і ти зустрінешся з нею там.

— Мені не прийдеться телющитися з тією княгинею Марою, га? — спитав Жак.— Я не переношу тієї жінки.

— Ні. На цей раз ти прийдеш один.— Юсеф вийшов з телефонної будки і дав телефоністці кілька франків чайових. Він поліз у кишеню за портсигаром, а потім згадав, що віддав його. Він лайнув себе, та потім, сходячи східцями на вулицю, посміхнувся. Це була непогана оборудка. Табакерка в триста доларів принесла йому ще п'ять відсотків. А п'ятдесят тисяч доларів — це тобі не понюшка тютюну.

Коли він зайшов, вона стояла біля вікна і дивилася на море.

— Ти зібралася? — спитав він.

— Так,— сказала вона, повертаючись до нього.— Батькова яхта відпливає.

Він підійшов до вікна і виглянув. Яхта повертала дугою і виходила в море, прямуючи до Естерелю. Небо і вода були одинаково блакитні, а сонце розсипалося золотими блискітками.

— Сьогодні буде тепло,— мовив він.

Вона все ще дивилася на нього.

— Він катався на водних лижах зі своїми синами.

— Твоїми братами?

В її голосі прозвучала нотка гіркоти.

— Вони — не мої брати! Вони — його сини,— вона повернулася до вікна спиною.— Настане день, коли він це зрозуміє.

Алі Ясфір мовчки дивився, як вона перейшла кімнату і сіла на стілець біля ліжка. Вона запалила. Вона навіть і не усвідомлювала, наскільки була дочкою свого батька. Це струнке сильне тіло було не від материного родоводу. Її мати, як і більшість арабок, росла вшир.

— Пам'ятаю, коли я ще була малою, він брав нас із сестрою кататися на водних лижах. Він був такий хороший і було так весело. А потім, коли він розлучився з моєю матір'ю, все скінчилося. Він ні разу нас не провідав. Він викинув нас геть, мов старі черевики.

Несподівано для себе Алі став захищати Бейдра.

— Твоєму батькові потрібні були сини. А твоя мати народжувати дітей більше не могла.

В голосі Лейли бриніла зневага.

— Ви, чоловіки, всі одинакові. Можливо, колись і ви зрозумієте, що помилялись, думаючи, буцімто ми створені для вашої розваги. Навіть тепер жінки приносять справі більше користі, аніж більшість чоловіків.

Він не мав бажання дискутувати з нею на цю тему. Це не його робота. Його завдання — приставити її до Бейрута, а потім — в гори до таборів підготовки. Після того нехай дискутує від пуза. Він натиснув на кнопку виклику носильника.

— Яким літаком ми летимо? — спитала вона.

— До Рима літаком «Ер Франс», а потім до Бейрута — літаком «МЕА».

— Ох, і тягучка,— сказала вона, потім устала із стільця, підійшла до вікна і виглянула.— Цікаво, що б подумав мій батько, коли б дізнався, що я тут? — спитала вона.

Бейдр поглянув на свого наручного годинника.

— До відкриття біржі в Нью-Йорку залишається п'ять годин,— сказав він.

— Щоб перевести в кредит десять мільйонів фунтів стерлінгів, це дуже обмежений час, мсьє Аль Фей,— сказав швейцарський банкір пан Брун.— І наказ на продаж відміняти вже запізно.

Джо Стерлінг-Джоунз, його британський компаньйон, кивнув на знак згоди.