Гарольд Роббинс - Пірат

— Витри і мене.

Вона обтерла, і він знов запхав пеніс у штани.

— Можеш викинути носовичок геть,— сказав він.

Носовичок полетів у море, а вони відступили від поручнів і повернулися на залюднений майданчик.

— Я мушу побачити тебе знову,— прошепотів він.— Куди я зможу тобі зателефонувати?

— Ти не зможеш мені зателефонувати. Я знайду тебе сама.

— Я — в готелі «Мартінез». Ти прийдеш? Обіцяєш?

Вона кивнула. Музика стихла якраз тоді, коли вона уздріла, як Бейдр у супроводі Юсефа та американського режисера підіймається сходами.

— Мій чоловік,— прошепотіла вона і рушила від нього, та він міцно тримав її за руку.

— Завтра? — прошепотів він.

— Так! — вона висмикнула руку і стала пробиратися по палубі до Бейдра. Її лице палало, і вона чулася так піднесено, нібито тільки що випалила самокрутку марихуани.

— Любий,— вигукнула вона.— Який чудовий день народження! Як я зможу в повній мірі тобі віддячити?

Було вже за північ, і Лейла знудилася, сидячи сама в своєму покої. Вона стояла біля вікна і роздивлялася вулицю Круазет. Ніч була тепла, і люди юрбами шпацірували туди-сюди. Неонові вогні рекламних табло все ще висвічували назви фільмів, що будуть демонструватися під час прийдешнього фестивалю, і місто вже сповнилося світлим веселим настроєм.

Вона відвернулася від вікна. З неї було досить. Їй треба вийти прогулятися, а то вона збожеволіє. Вона схопила свою джинсову куртку та ключі і вийшла у хол. Чекаючи на ліфт, вона одягла куртку, а коли вийшла на вулицю, то нічим не відрізнялася від інших молодих жінок, які швендяли в теміні ночі у своїх джинсах та сорочках.

Вона довго дивилася на «Карлтон», трохи пройшла, зупинилася на розі вулиці Канадської, купила морозиво, потім перетнула вулицю і опинилася ближче до пляжу, де людей було менше. Проти «Карлтона» вона сіла на скошену бетонну огорожу майданчика для прогулянок і стала спостерігати, як люди заходили та виходили з готелю.

Вона доїла морозиво, з'їла до крихти солодкий, мов цукор, конус, а потім ще й старанно облизала пальці. З берега почувся гуркіт двигуна, вона обернулася.

До пристані готелю «Карлтон» прибивався великий катер «Ріва». На палубі не було нікого, окрім двох матросів в уніформах: білих футболках та парусинових штанях. Один з них стрибнув на пристань і прив'язав швартов до невеликого кнехта. За хвилину виліз і другий матрос, обидва стояли, знічев'я палили і гомоніли.

Вона подивилася на море. В затоці, за кількасот ярдів звідси, на якорі стояла яхта її батька; в теміні ночі на верхній палубі мерехтіли вогні святкових ліхтарів. До берега приглушено долинали звуки музики. Вона дістала сигарету і запалила.

Оглянулася на готель. Там нічого особливого не діялося. Вона зробила затяжку. Невелике авто, що проїжджало по Круазет, загальмувало і зупинилося напроти неї. Водій перехилився через сидіння, опустив шибку дверцят і щось гукнув до неї.

Їй не було чути, що він сказав, та вона знала, чого йому треба. Вона презирливо похитала головою і, звівшися на ноги, повернулася до нього спиною. У відповідь водій натиснув на гудок і рушив геть, скрегочучи передачами.

Імпульсивно вона рушила вниз по сходах, в напрямі пляжу, і вийшла на мол. Матроси мимоволі виструнчилися, та коли побачили дівчину, розслабилися і продовжували курити. По тому, як вона підходила до них ближче, вони не зводили з неї очей. Вона зупинилася на пірсі і мовчки дивилася на них згори.

— Bon soir [14] Добрий вечір (франц.). ,— обізвався вищий матрос.

— Bon soir,— відповіла вона, уважно обдивляючись катер «Ріва». То був великий катер з радіотелефоном та стереоустаткуванням. Лейла анітрішечки не сумнівалася, що він належить її батькові. Він був ласий на американські цяцьки.

— Сьогодні без роботи? — насмішкувато спитав нижчий матрос по-французькому.

Вона зігнорувала його. Вищий засміявся.

— Спускайся до нас,— сказав він.— Ми заплатимо тобі по десять франків за палку.

Вона втупила в нього очі.

— В чому справа? — уїдливо спитала вона, киваючи в бік яхти.— Дівчатка там для вас не по кишені?

Вищий матрос пустив її запитання повз вуха.

— По двадцять франків. Це наша остання пропозиція.

Почувши це, вона всміхнулася.

— Я дам вам даром, якщо ви прокатаєте мене туди.

Матроси перезирнулися, потім подивилися на неї.

— Цього ми не можемо зробити,— сказав вищий.

— Боїтеся, що втратите роботу? — шпигнула вона.— Те, що там діється, має таку вагу?