Гарольд Роббинс - Пірат

Бейдр не проронив ні слова, аж доки касета закінчилася і екран погас. Потім він потягся через стіл і вимкнув апарат. Вираз його обличчя був кам'яний.

— Цього чоловіка я бачив раніше. Хто він такий?

— Американський актор,— відповів Юсеф.— Рік Салліван. Його справжнє ім'я — Ізраель Соломон.

— Єврей?

Юсеф кивнув.

— Це було ще однією причиною, чому я не хотів, щоб зйомки були опубліковані.

Обличчя Бейдра все ще було безвиразне.

— Коли це сталося?

— На вечірці в домі актора, в Каліфорнії, після того як ви вилетіли до Токіо.

— Ясфір був на цій вечірці?

— Ні.

— Ви були?

— Так. Я супроводжував на вечірку Майкла Вінсента і вашу дружину. Та я пішов рано — боліла голова.

— Як ця стрічка попала до Ясфіра?

— Я не знаю. Він мені не говорив.

— Чи є інші примірники?

Юсеф глибоко зітхнув. Якщо Бейдр повірить тому, що він скаже зараз, він врятований.

— Він сказав, що є інші, які він передасть для публікації, коли перевозкам що-небудь завадить.

— Чому він залишив цю вам?

— Я не знаю,— завагався Юсеф.

— Чи запропонував він вам показати мені стрічку, коли у вас виникнуть неприємності?

— Ні, хазяїне, повірте мені,— сказав щиро Юсеф. — Тільки думка про те, що ви повірили, буцімто я зрадив вас, змусила мене показати вам оце,— він упав перед Бейдром на коліна, схопив його руку і став цілувати її. — Клянусь життям мого батька, я краще помру, аніж зраджу вас,— він почав ридати.

Якийсь час Бейдр дивився на нього мовчки. Коли він заговорив, його голос був суворим:

— Заспокойтеся, чоловіче. Не ридайте тут, як баба.

Юсеф звівся на ноги, по його щоках текли сльози.

— Я мушу почути з ваших вуст слова прощення, мій хазяїне,— вигукнув він.

— Я вас прощаю,— сказав тяжко Бейдр. Він устав, показуючи на двері. — Там ванна. Вмийтеся. Не годиться вам появлятися в такому стані перед слугами.

— Дякую, хазяїне! — палко сказав Юсеф, знову хапаючи руку Бейдра і цілуючи її.— Тепер, коли з моєї душі знято тягар, у моє життя знов повертається світло.

Бейдр спостерігав, як він зайшов до ванної і зачинив за собою двері. Він не повірив жодному слову цього чоловіка. Він сам себе викрив. Ніхто, окрім Юсефа, не міг заволодіти цією стрічкою. Ясфір не міг здобути її ніяким чином, якщо він не був на тій вечірці. Він мовчки перейшов кімнату і відчинив двері.

В кінці коридору, на ослоні сидів Джабір. Побачивши Бейдра, звівся на ноги. Бейдр підійшов до нього.

— Слухаю, хазяїне?

Голос Бейдра був спокійний:

— Той кавалок верблюжого кізяка приніс безчестя нашому імені.

Очі Джабіра холодно засвітилися, на вилицях натяглася шкіра. Він мовчав.

— За милю по дорозі, за горою, де скеля обривається майже на двісті метрів, є крутий поворот. Дуже прикро, що його автомобіль мусить зіслизнути з обледенілої дороги.

Джабір кивнув. З його горлянки почулося глухе гарчання:

— Це буде трагічний випадок, хазяїне.

Бейдр повернувся до книгозбірні. За хвилину він почув гуркіт автомобільного двигуна, що долинув крізь зачинене вікно. Він обернувся, розтулив шторки якраз тоді, коли «ленд ровер» Джабіра зникав за поворотом дороги. Він повернувся до письмового столу і стомлено сів.

Через мить з ванної повернувся Юсеф. Він майже зовсім оговтався. Навіть тон його голосу свідчив, що до нього повернулася впевненість.

— А що ми зробимо з цим, шефе?

— Мені потрібен час, щоб подумати, до того ж я прийму рішення. Цієї ночі нам уже немає чого робити.

— Мабуть, що так,— сказав, вагаючись, Юсеф.

— То спробуємо трохи відпочити. Ви, краще, повертайтеся до свого готелю.

Юсеф поглянув на відеокасетний програвач.

— Може, ви хочете, щоб я зберігав це у себе?

— Ні, залиште, його мені,— Бейдр звівся на ноги. — Я проведу вас. Всі слуга вже сплять.

І аж тоді, коли потужний «ленд ровер» з вимкнутими фарами налетів на нього невблаганно, безжалісно штовхаючи його крихітний, узятий напрокат «опель», до прірви, і коли охоплений жахом Юсеф озирнувся й уздрів зловісно згорбленого за кермом Джабіра, аж тоді він згадав одну річ, яку йому ніколи не слід було забувати. Думка сяйнула йому якраз тієї самої миті, коли його автомобіль розірвав благенькі канати, що служили огорожею на краю скелі, і злетів в повітря. Він не почув вереску страху, що вирвався з його горла, коли він падав у обійми смерті, але думка пропекла його мозок.

Джабір ніколи не йшов спати, доки ляже Бейдр.

Бейдр сидів один в алькові для сніданків, з якого відкривався вид на сад. Він проглядав паризьку «Геральд трибюн» і попивав каву, коли до кімнати зайшов чванливий англійський дворецький. Чоловік прокашлявся, Бейдр підвів на нього очі.