Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

На цьому тлі Франк міг сподіватися, що він підійде більш обдумано і рішуче, і видаватиметься менш винним, ніж його сусід, що сидить по праву руку, якщо таке порівнюється за якоюсь шкалою. Аж до самої появи на трибуні він вагався, не знаючи, чи твердо відстоювати свої дії, чи застосувати тонший підхід, такий, що передбачає виправдання через те, що він нібито не знав про певні скоєні тоді жахіття. Ще одним варіантом, який не слід відкидати, була можливість виявити певний рівень відповідальності. Яке рішення він прийняв, коли виходив на трибуну?

Усі погляди були спрямовані на Франка. Він був без темних окулярів, ховав ушкоджену ліву руку, виглядав нервовим, дещо зніяковілим. Зрідка він дивився в бік інших обвинувачених, які тепер сиділи справа від нього, наче чекаючи на їхнє схвалення (якого не було). Д-р Зайдль поставив кілька запитань про його кар’єру до моменту призначення генерал-губернатором. {536} 536 [52] Д-р Зайдль поставив кілька запитань: Trial of the Major War Criminals, 12:2–3. / [c. 440] Питання Зайдля були навідними. Читаючи стенограму слухань, переглядаючи кадри кінохроніки, які вдалося знайти, в мене склалося враження — з огляду на власний досвід участі у суді — що д-р Зайдль не знав, який сюрприз може викинути його клієнт у відповідь на питання.

Франк був на своєму коні. Він говорив дедалі впевненіше, сильним і гучним голосом. Я уявив собі його на трохи іншій трибуні. Д-р Зайдль спитав Франка про його роль у Польщі після того, як його призначив Гітлер. «Я несу відповідальність», — відповів Франк.

— Чи ви почуваєтеся винним у скоєнні… злочинів проти людяності?

— Це питання, яке має з’ясувати трибунал.

Франк пояснив, що за п’ять місяців слухань він дізнався такі речі, про які йому до кінця не було відомо, можливо, він натякав на Гьосса. Тепер у нього є «повне усвідомлення» тих жахливих звірств.

— Мене переповнює глибоке почуття провини. {537} 537 [53] Мене переповнює: там само, 7–8. / [с. 440]

Це звучало як своєрідне визнання і тривожний сигнал д-ру Зайдлю. Інші підсудні теж сприйняли його слова так само, як і решта присутніх в судовій залі.

— Ви запровадили єврейські гетто?

— Так.

— Ви запровадили розпізнавальні мітки для позначення євреїв?

— Так.

— Ви особисто запровадили примусову працю у Генерал-губернаторстві?

— Так.

— Чи було вам відомо про умови у Треблінці, Аушвіці та інших таборах?

Це було небезпечне питання. Франк чув докази, які виклав Райзман, і чув, які жахливі свідчення надавав Гьосс. Тож він ухилився.

— Аушвіц не був на території Генерал-губернаторства.

Строго кажучи, це було правдою, хоча табір був розташований достатньо близько до Кракова, де він працював, тому Франк міг відчути дух цього місця.

— Я ніколи не був ні у Майданеку, ні у Треблінці, ні в Аушвіці.

Не було жодного способу, щоб дізнатися, чи це відповідає дійсності. Уважні судді мали б зауважити коротке ухиляння, адже він не відповів на поставлене питання.

— Чи ви коли-небудь брали участь у знищенні євреїв?

Франк замислився, на його обличчі був здивований вираз.

Він надав ретельно підготовлену відповідь.

— Я кажу «так», і причиною, чому я кажу «так», є те, що після п’яти місяців цих слухань, а особливо після того, як я почув свідчення Гьосса, моя совість не дозволяє мені скинути усю відповідальність лише на цих другорядних людей.

Ці слова викликали в обвинувачених збентеження, яке він повинен був помітити. Франк хотів, аби його слова чітко зрозуміли: він ніколи особисто не встановлював винищувальних таборів і не сприяв їхньому існуванню.

Щоправда, Гітлер поклав страшну відповідальність на цих людей, тож це була і його відповідальність. Один крок вперед, один крок назад. {538} 538 [54] Один крок вперед: там само, 19, 13. / [с. 441]

Зачитували слова з його щоденників.

«Ми роками боролися проти євреїв». Ці слова він мусив визнати. Так, він робив «найжахливіші заяви»; ці щоденники свідчили проти нього, від цього не втечеш.

— Тому це не більше, ніж мій обов’язок відповісти на ваше запитання в такому разі «так».

У залі суду усі замовкли. Далі він сказав:

— Навіть через тисячу років цю провину Німеччини не буде змито. {539} 539 [55] Навіть через тисячу років: там само / [с. 442]

Для декого з обвинувачених це було занадто. Герінг роздратовано захитав головою, щось прошепотів сусідові біля себе і передав записку далі по лаві підсудних. Ще один підсудний висловив невдоволення тим, що Франк пов’язав свою індивідуальну провину з провиною усього німецького народу. Існує різниця між відповідальністю окремої особи і відповідальністю групи. Дехто з тих, хто почув цей останній коментар, міг зауважити його іронію.