Марина Гримич - Ти чуєш, Марго?..

— Не червоній, Свєтко, ми всі тут юродиві, — мирно сказала Леся.

— Почекаємо до ранку, — запропонувала Марго. — Переночуємо з нашою проблемою. А там… будемо «дослухатися до свого серця».

На цьому й порішили.

Друзі набачили на трасі симпатичний мотель і зупинилися там на ніч.

Мотель притулився біля болота, де романтично кумкали жаби. У квітнику запаморочливо пахли петунії. Десь поряд дзюрчав потічок чи гірська річечка. У великій клітці кричали павичі. Об ноги терся безшерстий кіт.

Друзі повечеряли на свіжому повітрі свіжою форелькою і з насолодою поринули у літню українську ніч.

Офіціант (а він виявився ще й господарем ресторану) — дуже жвавий і догідливий хлоп — закидав їх анекдотами і повчальними історіями. Відвідувачів не було взагалі, тож приєднався до них пити пиво.

— Ми в своїй «Королеві Марго» — справжні гурмани! — облизуючи пальці, гордо говорив директор.

— У чому-чому? — перепитали всі.

— В «Королеві Марго», — намагаючись чітко вимовляти всі букви, повторив сп’янілий господар. — А що?

— Та тут у нас є ще одна «королева Марго»!

Марго звелася і церемонно вклонилася.

— Це ви? — різко протверезів директор. — Вибачте! Я відразу й не признав.

Усі розреготалися як від гарного жарту. Але директор, здається, не жартував. Він рвонув прожогом на кухню, і за п’ять хвилин розбурканий зі сну увесь персонал почав носити на стіл різні страви.

— Усе за рахунок закладу, — запобігливо цокотав директор. — Як ся маєте, пані?

— Та нічого.

— Ви до Обертениці?

— Так, а звідки ви знаєте?

— Та ми тут в усій околиці все про вас знаємо! Марго перелякалася. Що саме?

— Нарешті ви приїхали! — метушився обіч столу зворушений директор. — Яка радість! Яка честь! Я знав, що ви саме до мене завітаєте! Я завжди знав! Саме тому я й назвав свій ресторанчик вашим іменем! Тепер я розбагатію! Йой! Матко Боска!

Марго розгубилася. Вона не любила, коли її приймали не за ту.

— Пан, певно, помиляється. Мене просто звати Марго. Це ви-пад-ко-во!

— Так, пані, випадковість. Так і легенда каже.

— Яка легенда?

— Йой! Пані, певно, жартує! Легенда про визволення бунтівного духа Ахмета.

— З мене досить, — сказала Свєтка, встала і пішла геть.

— Чим я панночку образив? — перелякався директор.

— Не хвилюйся, вона просто прикра, — заспокоїв його Андибер. — То що там легенда каже?

— Над усією нашою округою нависло прокляття. А все через дух Ахмета, що бродить у підземеллі монастиря в Обертениці. Раз на рік він виходить на верхів’я гори і нестримно виє. І від того виття всі жінки округи слабнуть, слабнуть і нездужають по півроку. Ось і чекає вся округа повернення королеви на ймення Марго, яка колись закляла той дух і яка випустить його на волю й подарує всій окрузі спокій.

— Здрастє, я ваша тьотя, я приїхала з Києва, буду жить у вас… — іронічно прокоментувала легенду Марго. — Я цього вже не витримаю! Я йду спати!

— Не поспішайте, пані! А десерт? Я маю чудовий десерт!

— Від солодкого жінки тупіють і стають безвольними рабинями чоловіків!

— Е ні, пані, наш десерт є особливий! Він має пікантний смак. Його колись придумала власниця замку в Обертениці.

«Тобто я», — подумала Марго і байдужим голосом кинула:

— Добре. Вмовили! Несіть!

Тим часом Андибер намагався видобути всі подробиці з легенди, тож активно розпитував директора:

— А чому всі жінки Обертениці й усієї округи не їдуть геть із цього заклятого місця?

— Та ж не можуть!

— Чому не можуть?

— Хто їде, той помирає. А ті, що лишаються як причинні з нетерпінням очікують нової появи Ахмета. Щоб знову на півроку заслабнути.

— А за що я його покарала? — ляпнула Марго. — Тьфу! Тобто королева… За що вона його покарала?

— Розумієте, пані, ви, тобто та королева, забороняла многоженство. А Ахмет був бусурманином… Вона кілька разів його попереджала… Однак коли він звів її улюблену племінницю, їй урвався терпець. Вона й заточила його в підземелля, а всі виходи закляла…

— Господи, я просто фатальна женщина… — хитаючи головою, сказала вона. — Давайте десерт і я піду спати.

— Садюга… — додала з повним ротом Леська.

— А по-моєму, дуже мило, — зазначив Андибер.

— Я згоден, — вставив і свої п’ять копійок Вася. — Многоженство шкодить здоров’ю. — І заснув, так і не дочекавшись десерту.

Коли гості побачили десерт, очі в них округлилися.

— Що це? — спитала Марго.

Господар устав, виструнчився й урочисто оголосив: