Марина Гримич - Ти чуєш, Марго?..

По-перше, Марго наїжачилася: звідкіля шеф знає про її «вагітність»? До речі, де були всі, поки вона з Андибером грала у велике земне кохання?

По-друге, Марго здалося, що її нудить. Вона про всяк випадко обмацала свого живота і, трохи заспокоївшись, пересіла із закріпленого за нею місця за водієм наперед. На що публіка прореагувала заяложеними жартами на зразок: «А на кисленьке не тягне?»; «Марго, з твоїм характером броненосця Потьомкіна в тебе дівчинка не вийде! Тож марна справа!»

Марго образилася, сказала «Тіпун вам усім на язик і в усі інші місця» і надулася. Їй страх як хотілося хоч упівока глянути на Андибера, проте не наважилася, тож посилено вслухалася в те, що відбувалося в неї всередині.

Тим часом мікроавтобус проїжджав приміськими селами. Вони навмисне не включили в маршрут села, розташовані на трасі недалеко від Києва, бо робили по них окреме обстеження. Народ тут різнорідний. Він дає відповіді на поставлені питання неохоче, проте любить поговорити про злодіїв, які понабудовували в їхньому селі котеджі, біля яких вони, до речі, з успіхом «пасуться». Пасуться вони й на трасі: а як же прожити? Оскільки в таких селах багато приїжджих, то результати завжди дають різнобій, з’ясувати тенденцію і скласти соціопсихологічну характеристику населеному пункту дуже важко. Корінне населення, яке ще зберегло традицію, навмисне уникає або й ігнорує «чужих» і навпаки. «Чужі» підвищують відсоток маргінальності, а «корінні» не поспішають на контакт.

Пасажири мікроавтобуса сміючись пригадували, як тут робили опитування. Поставивши те саме питання тій самій людині кілька разів у різних контекстах або різними опитувачами, отримували прямо протилежні відповіді, яким потім не могли дати раду. Села при дорозі чекають на «чужих», оскільки ті їх годують; вони говорять «чужим» те, що ті хочуть почути, тримаючи власну думку про всіх і все при собі, а коли «заїжджі» від’їжджають, забувають про них і чекають на нових «чужих». Їхня група стикалася з тим, що опитувані весь час натякали на те, що їхню працю слід оплатити. Однак будь-які мінімальні фінансові заохочення створювали додаткові проблеми: респонденти заглядали в рота, намагаючись зрозуміти від соціологів: що ви хочете почути від нас? Неоплачувані опитування були норовистими, агресивними, проте в них була цілком відчутна дрібнобуржуазна тенденція. Ці люди комунікабельні і схильні до торгівлі. Поторгувавшись із ними на трасі, перекинувшись словечком про те і се, соціологи рушили далі.

Експедиція потроху розспівалася. Однак ансамбль ніяк не складався. Співали хто в ліс, хто по дрова. Публіка записувала все це на диктофон, а потім, регочучи, слухала, затикаючи вуха від фальшивих нот і «півнів». Марго мовчала, як у рот води набрала. Щось їй було не до співу. «Невже я знову вагітна?» — казала вона собі. «Цікаво, від кого?» Від реального чоловіка чи від нереального коханця? А що таке реальність? Хто мені доведе, що все, що відбувається тепер, відбувається насправді?

— Гей, Марго! Ти тут чи поза реальністю? — штурхнув її під бока шеф. Марго не відповіла.

— Тобі що, заціпило? Що сталося? Ти де? Ми тут!

Марго не реагувала. Тоді шеф зачепив Андибера:

— А ти чого, характернику, понурився? Співати вмієш?

— Хто ж з українців не вміє співати!

— Заспівай, а ми послухаємо.

І Андибер заспівав. Це була, їй-бо, шаманська пісня, правда, з українськими словами. «Ой степом, степом-долиною, там ішли цигани…». Голос лунав, як з глибокого колодязя. «А серед тих циган — циганочка-ворожка…». Голос його був настільки гарний, що в Марго по шкірі «побігли мурахи». Зненацька в пісню «другим голосом» утрутився Камікадзе: «Циганочко-молдаваночко, скажи мені правду…». У всіх очі повилазили на лоба. Вони що, репетирували підпільно від усіх? «Козаче-небораче, завертай коня…». Мелодія була така закручена і безкінечна, з таким химерним ритмом, що її запам’ятати, здавалося, було неможливо. «Жінка твоя та й лежить в труні…». Однак ці два вар’яти її співали і співали влад. «А дрібні діточки та й в холодній хаті…».

Коли вони скінчили пісню, запала мовчанка. Вася і за кермом хлюпав носом, а Марго втирала сльози. Над ними двома завжди кепкували. Якось їхня фірма вирішила здійснити культпохід в оперу на Чіо-Чіо-Сан. Коли ввімкнулося світло після останньої дії, всі побачили цих двох сентименталів, які ридали на грудях одне в одного. Васі ніхто не дивувався: питущі люди часто мають тонку нервову систему, однак Марго… Так, Марго була такою.