Марина Гримич - Ти чуєш, Марго?..

Нарешті шеф зібрав своїх співробітників на передпольову нараду.

— Сьогодні і ввесь тиждень працюємо допізна, — сказав шеф. — Працюємо як прокляті. Доводимо до пуття анкети, «проганяємо» їх на комп’ютері, ліквідовуємо «хвости» — і вперід!

Здається, цієї фрази народ чекав цілу вічність. Вона викликала бурю суперечливих емоцій у серцях співробітників. Народ, картаючись, що лишає сім’ї напризволяще, і водночас тривожно радісний, активно збирався до від’їзду. Чоловік Марго, як завжди, оголосив протест у формі мовчанки. Діти, радіючи, що не буде більше суворого контролю з боку мамусі, готувалися до приїзду бабці під кодовим прізвиськом «божий одуванчик».

Робота кипіла. Народ днював і ночував в офісі. І ось роботу закінчено. Втомлена команда, прогнавши контрольний раз програму в комп’ютері, лишилася задоволена. І похитуючись від утоми, співробітники повиходили зі своїх кабінетів і всі разом завалили у вантажний ліфт. Шеф натиснув на кнопку «1» і ліфт рушив униз. Народ був настільки загальмованим від переробленої роботи, що не відразу запримітив, що ліфт занадто довго їде. Спершу всі подумали, що це їм тільки здалося. Тобто те, що ліфт надто довго спускається. Наморщивши лоби, всі зосередилися на спуску. Потім почали переглядатися, шукаючи в очах один одного помилковість свого припущення. Однак замість цього вони знаходили там іще глибший неспокій і страх. Першою закричала Свєтка. Її жах передався всім іншим. Ліфт набирав швидкість і летів у якусь прірву. Світло зникло. Жінки почали чіплятися кігтями за чоловіків, однак від цього ліфт не стишив своєї швидкості. Заклало вуха і нудило, як у літаку. Марго подумала: «Зараз мене виверне». Однак у цей момент ліфт різко спинився і відчинив двері. Публіка отямилася після вільного падіння і звикала до різкого світла, що линуло іззовні. Першою вирвалася з ліфта Свєтка і моментально зникла в пучку світла. Марго загородила вихід грудьми: «Стійте! Не йдімо туди. Тисність на кнопку!» Хтось хапливо і нервово почав натискати на кнопки, проте ліфт не слухався. Зате світло проникало до середини, обкутувало всіх і витягало з ліфта. Ноги зробилися ватяними, а тіло нерухомим, неначе під наркозом. Якийсь масивний пилосос усмоктував їх в інший простір. Линув хоровий спів з посиленими альтами. Ставало легко і приємно. Хотілося безкінечно перебувати в цьому стані. Однак за декий час до божественного хору почало долучатися вороняче каркання. Спершу його можна було розчути лише напруживши вухо. Потім посилене каркання заглушило хор, і нарешті той зовсім змовк.

Марго опинилася серед степу. Каркало вороння. Душила спрага. Нещадно палило сонце. Марго підвела голову і побачила, як цвіте степ. Що таке? Щось заважає. Каркання? Спрага? Боже, як хочеться пити. Пити! Пити! Чому це каркання таке гнітюче? Що робити? Йти шукати воду? Марго спробувала підвестися, але відчула якусь важкість і гострий біль у нозі. Нахилилася до ноги. Що це? На ногах взуто сап’янці. Роздивляючись їх, вона почула, як на шиї заторохкотіли коралі з дукатами.

«Я знову тут!» — подумала Марго. Їй захотілося підвестися, проте нагадав про себе біль у нозі. Марго почала роззуватися, і тільки тут вона зрозуміла, що їй справді заважало. Живіт.

Боже, я вагітна! Вона їх промовила вголос — ці суто жіночі слова. Жоден чоловік ніколи не промовить цих слів. Жоден чоловік ніколи не відчує того, що відчуває жінка, усвідомивши, що вона вагітна. Бог обділив чоловіків цілим спектром фізіологічних і духовних відчуттів. За що Бог позбавив їх права власним тілом і душею сприйняти енергетику і таїнство зародження і народження нового життя? Марго сповнилася жалістю до колись ненависного чоловічого плем’я. Як це можна прожити життя, щомісячно не оновлюючи кров? Як жити зі старою кров’ю? Як можна прожити життя, не зрозумівши одного дня, що твоя кров — уже не лише твоя кров, а й кров нової істоти, яку ти носиш, годуєш, зрощуєш у собі?

Я вагітна! — закричала Марго на повен голос. Нею заволодів цілий згусток почуттів, які не можна розкласти на поняття «щастя», «страх», «спокій», «тривога». Новина «Я вагітна!» блискавкою облетіла кожну клітинку тіла і мозку. І Марго вмить стала зовсім іншою. Вона зачаровано розглядала свій живіт, лагідно погладжуючи його. Такий стан здатна зрозуміти лише жінка. Світ перевертається. Все, що вчора здавалося важливим, сьогодні виявляється безглуздям. Те, що вчора вважалося багатством, сьогодні перетворилося на сміття. Те, що вчора вабило, сьогодні видається абсолютним несмаком. Те, що вчора боліло, сьогодні не тривожить. Те, що вчора було поза кадром, стає найсуттєвішим.