Любко Дереш - Намір

Далі я доступно розжував Гоці, що додатковий цукор у метаболізмі системи створив певний тиск на сукупність пам’яті, яку ми називаємо «Юлею», причому вплив був такий, що вивів систему з рівноваги. Щоб компенсувати тиск з одного боку, система прогнулася в інший, що в результаті у формі речових об’єктів виглядало як ситуація нерівноваги на сходах. А оскільки Юля була невиспана, тобто процеси були позбавлені достатнього палива свідомості, вона ледь не розбила собі носа. Якби було більше уваги, цього не сталося б.

– Хіба не простіше сказати, що Юля спіткнулась, бо не виспалась?

– Ні, це неправильно. Юля постала перед імовірністю спотикання, тому що клала забагато цукру до кави. Тобто вона запровадила фактор нестабільності, і в конкретний момент система процесів «Юля» опинилася перед вибором – спотикатися чи не спотикатися. Недосипання забрало енергію, яка необхідна для того, щоб вибрати варіант «не спотикання». Інші фактори зумовили конкретний час і місце можливої нестабільності.

– А якщо сказати коротко: якби була уважна – не спіткнулася б?

– Хм, а я про що говорю? Але цю уважність ще треба вибороти. Вона ж уся розкладена по процесах! От тобі й перше завдання додому: з’ясуй, на що ти витрачаєш час упродовж дня. Встанови, що тобі потрібно, а що не потрібно, і позбудься зайвого. Економ час – він і є мастилом, яке обертає світ.

– До речі, – додав я. – Ти ж не думаєш, що Юля посварилася з товаришем просто так, без причини?

У такому ж дусі можна було вести повчальні бесіди ще довго й безболісно. Я розумів слабкий бік моїх відвертостей – вони Гоцу ні до чого не зобов’язували. І то було зле. Тому що я хотів її негайної участі, активної позиції.

«Поступово. Не все одразу», – вмовляв я себе.

Та от біда – наш спільний час підходив до кінця, а Гоца ще в реальну роботу – ні ногою. Тільки слухала, розвісивши вуха (вибач мені, дорогенька, що так кажу). Це була моя провина, сам направив свою агітдіяльність у непродуктивне русло.

Не бажаючи того, я почав піддаватися паніці. Це змушувало гарячково шукати більш радикальних способів ініціації.

Для того щоб телепортнутися в інший світ – ну хоча б у світ червоного – необхідно й достатньо накопичити вольовий заряд, еквівалентний сорока – сорока п’яти рокам інтенсивного усамітнення в безлюдній місцевості за умови чітко сформульованої цілі та пристрасного прагнення до успіху. Цей спосіб повільний і нічого не гарантує.

(З іншого боку, людина, яка підписується на сумнівний експеримент завдовжки сорок років, мабуть, не з тих, хто шукає гарантій, еге ж?)

Ключовий момент наступний – аби вся наявна в людини увага на мить зосередилася в єдиній точці часу-простору. Такий стан можна означити як повноту волі. Коли повнота волі досягнута, доступні всі чудеса, про які я розповідав Гоці. Скажімо, у стані тотальної зібраності варто лише подумати про ту ж таки Африку, і ти опинишся у промисленому місці фізично . Можна помислити й не про Африку. А про світ писанок, припустімо. Теж нівроку проковбасить. Спробуйте. Не виходить?

Значить, ви щойно відчули, як волі інших людей тримають вас. Щоби виплутатися з цієї сітки-плутанки, якраз і потрібна левова частка вказаного терміну.

Десятиліття минають за десятиліттями… Ви нікому не потрібні у своїй пустелі. Про вас забувають, від вас давно нічого не чекають, нічого не вимагають, нічого не сподіваються. Тому нікому не буде образливо, якщо ви одного дня телепортнетеся до чорта на роги.

Та не кожен може собі дозволити сорок літ у пустелі. От ми з Гоцою не можемо.

Є різні шляхи – довгі, коротші, зовсім короткі. Всі вони всіяні тілами тих, хто поспішав. Чим пряміший шлях, тим важчий. Найкоротший шлях нагадує відвисну скелю без найменшої зачіпки.

Є ситуації, які виривають нас із павутиння повсякденності силоміць. Наприклад, реальна загроза життю. Такі ситуації міняють хід часу й утворюють лаз, у буквальному розумінні. Цей лаз дає шанс вийти за межі причин-наслідків, на якийсь час опинитися над ними. При відповідному налаштуванні воля, яка вивільняється в результаті схожої події, діє, ніби катапульта. Ми з Гоцою зімітуємо нашу смерть, і це додасть нам такого прискорення, що ми негайно перенесемося в сусідній світ.

Оце дійсно діло – це буде непоганий трюк. І зразу все для Гоци стане на свої місця.

Бажання тіла іншого: поглинути його, розчинитися в ньому, проникнути в його товщу. Насититися ним. Зробити частиною себе . Навіть дивуюся – невже в цій енергії пристрасті, яка рухала мною, стільки сили? Такі ресурси та й з мирними цілями!