Любко Дереш - Намір

Нарешті підходжу до неї й запитую:

– Що ти бачила?

– Нічого, – відповідає вона. – А щось було?

Я переказав їй видіння моторошного нафтолюда у чорному, але все одно – Гоца кліпала очима і дивилася на мене з дивним виразом, якого я не міг розібрати. Можливо, бажання зрозуміти? Можливо… співчуття? Та ні, про що це я.

Гоца терпляче вислухала мене. Все, що вона бачила, – як я прийшов на місце, постояв трохи, розтер плечі й повернувся. Хіба…

– Ну… на секунду…

– Щез?!

– Ні, ні…

– Став прозорим?!

– Та ні ж, я не про те! Там якийсь гульбан у барі, включили голосно музику по-східному. Я здивувалася. Думала, в кафе нікого немає.

Я негайно взявся випитувати, що це був за музон і чому його зараз не чути. Гоца знизала плечима. Ну, включили музику голосніше, касету зажувало, то вони й вимкнули майже одразу. Я поривався побігти в кафе, розпитати, що у них відбувалося з магнітофоном, але Гоці зовсім перестало тут подобатися. Вона з підозрою дивилася на захмарене небо, тепер уже з накипами сивих баранців. Поки мене не було в цьому світі, щось встигло змінитися в Гоці. Легка печаль торкнулась її губ.

– Поїхали вже додому, – попросилась вона.

Відчув, як між нами зародилося щось тонке й непрозоре.

Я демонстративно розкрив обійми, чекаючи, аби вона в них упала. Піддаючись, вона притулилася до мене, я спитав, чи вона все ще мене любить, вона відповіла, що любить, звичайно, любить свого маленького фантазера.

– І я тебе люблю, – додав я і поцілував її у скроню, – моя маленька Гоцо, я тебе теж дуже люблю.

І все буцімто залагодилося, начебто все повернулось на свої місця.

Ми зробили все, як я спланував: купили в супермаркеті філе минтая, купили хліба з кунжутом, пакет молока і пачку панірувальних сухарів. Це все, що було потрібно до вечері, решта смаколиків вже стояла в холодильнику Гоци.

Я поводився як найґречніший кавалер і пробував передбачити кожне її бажання – так хотів загладити незручність від демонстрації. Мов незачинена кватирка, зяяло в мені розчарування від фокуса, який, хоч і вдався, та для Гоци, на жаль, пройшов непомітно.

Ми перейшли до наступного пункту четвергового ритуалу – роздягання біля ванни з гарячою водою. І тут мене пройняв геніальний здогад.

– Я знаю, чому ти нічого не помітила! – вигукнув я. – Я просто повернувся назад у часі точно в той момент, із якого випав! Ну звичайно, там же ж залишалася вм’ятина! – засміявся я з полегшенням. – Тому для тебе це все було злитно. Як я раніше не подумав!..

І, заспокоєний, першим скочив у воду, ледь не окріп. Відкрив кран із холодною, трохи розвести. Гоца теж роздяглася, але залазити не поспішала. Чи то мені здавалося, чи вона справді цілий вечір була трішечки задумливою? Ну ще би, таку дозу інформації перетравлювати! Ну, я молодець, звичайно, для першого разу дав поживи достатньо.

Гоца вперла руки в боки, випнувши животик. Смішна така, хороша.

– Слухай, малюк, – вона любила називати мене так ніжно, бо знала, що мене це зачіпає. – А тобі не спадало на думку, що ти міг просто загіпнотизувати себе? Впасти в якийсь транс і бачити видіння. З художниками, я знаю, таке буває. Навіть зі мною часом буває щось подібне. Тобі могло здатися, що ти стикнувся з нафтовою людиною, яка тобі щось говорила, а насправді чув, як у кафе зажувало плівку в магнітофоні. А решту фантазія додала сама. Ти ж бачиш – уява в тебе справді дуже бурхлива…

«Ти на що це натякаєш?» – хотів було почати я. Але побачив цілу розмову, яка мала шанс розвинутися у сварку і закінчитися тим, що серед ночі я зірвуся з ліжка, зберу речі й, ображений до глибини душі, заберуся геть. Я побачив нашу розмову як можливість , котру можна наповнити світлом свідомості, а можна й оминути.

Вирішив оминути. Гоца залізла до мене у ванну. У неї велика, довга ванна. Гоца лягла поверх мене – тепла, позитивна і, без дурнів, любляча. Я обійняв її. Нехай наразі все буде як є.

Потім я приготував рибу. Поки вона смажилася, а Гоца сиділа на кухонному бамбетлі за лептопом, я пішов до галереї, ввімкнув світло і кілька хвилин вивчав жовто-синю картину. Про неї, пригадується, Гоца говорила як про невдалий експеримент з українським прапором. Картина зображала піщаний берег і бездонно-синє небо, але ніби побачене крізь проточну воду. Картина більше не видавалася позитивною, як раніше. Тепер звідти віяло крижаним холодом пустелі, залитої сліпучим світлом.

Може чи не може?

Може чи не може бути так, що Гоца теж бувала у світі бездонно-синього неба і нафтових ополонок? Бувала там і нічого не може пригадати?