Любко Дереш - Пісні про любов і вічність [збірник]

Здесь есть возможность читать онлайн «Любко Дереш - Пісні про любов і вічність [збірник]» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Array Литагент «Клуб семейного досуга», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Пісні про любов і вічність [збірник]: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Пісні про любов і вічність [збірник]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Ці історії – проза мандрів. Мандрів у пошуках себе. Бо, коли одного разу ти розумієш, що все, чим володів дотепер (чи то воно володіло тобою), більше не має сенсу, час вирушати у подорож. Що чекає на тебе в пункті призначення? Перетворення? Чи зустріч зі своїм невідомим, проте справжнім «я», що раз у раз намагається дати знак про своє існування і, врешті, приречене бути почутим?

Пісні про любов і вічність [збірник] — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Пісні про любов і вічність [збірник]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

До моїх вух долинав голос старого, який співав: «Скажи мені, коли наступить той день? Коли ж я мов одержимий бігатиму вздовж берегу Ґанґи в Навадвіпі, щиро кличучи: «О Ґаура! О Нітьянанда!»? Коли ж я, відкинувши всю розсудливість, почну співати і танцювати як божевільний?»

Чоловік підмів усе, знов в хаті, а я, вже не сумний і не радісний, а просто дуже втомлений, дивився на прямокутник світла, оточений темрявою, що вже спала, на місто – старий зник у ньому, а потім повернувся, несучи мені їсти. Щось чисте і вологе бриніло в моєму серці, що зрушувало сухі брили моєї озвірілості і витікало звідти якоюсь живою водою мого справжнього єства. Я відчув, – нарешті я міг сказати, що по-справжньому зрозумів щось у цьому житті. Зрозумів, для чого було це все – все, що зі мною відбулося.

– Тримай, – він кинув мені якогось хліба і поставив тарілку з недоїдками. – Можеш тут залишитися, ніхто тебе вже нікуди не жене.

Я не поворухнувся. У мене більше не було сили йти кудись іще, і, якби мене вигнали з цього дому, з цього затишного подвір’я, я спустив би дух просто на вулиці, під брамою – більше у мене сил не було.

Чоловік зник у будинку за фіранкою. За якусь годину світло згасло і в домі, а над подвір’ям зійшов майже повний, уже убутній місяць. Темні силуети пальм, чорні перед зірчастим, бездонно-блакитним нічним небом, всипаним міріадами маленьких, сяючих іскор, що наче хмари, десь купчились, а десь розбігалися навтіч, розмірено гойдалися в м’якому, теплому вітрі припливу.

Я виліз із-за дощок, поїв трохи й відчув, що більше не матиму сил прокинутись – що моє завтра не настане.

І вночі, видивляючись серед розсипів зір найяскравішу, я побачив, як чорний пес, що привів мене сюди, вийшов з дому і беззвучно покликав мене за собою, і ми, наче наввипередки, стали підійматися вище і вище, біжучи по пальмах, по хвилях океану, по хмарах, підіймаючись далі й далі, в глиб цих міріадів, міріадів розсипаних іскор, що дрімали і манили – манили новим життям.

13

Я пам’ятаю все це так добре, наче це відбувалося зі мною вчора, хоч і розумію – минуло вже вдосталь часу, аби стерлися з пам’яті всі події. А все ж.

Я лежу у своїй колисці, та іноді, коли мене в ній вечорами виносять надвір, я бачу ті самі міріади зірок, розсипаних перед очима, а вдень – чую той сам спів. Співає мій дідусь: «Було у батька троє синів. Перший робив ситари, другий пас корів. Ну а третій той син, горе, що був один – той пішов на війну». – «Скажи мені, коли наступить той день?» Я вже знав цю пісню.

Дідусь постарів, став більше горбитись, але ще сидів допізна на порозі, ладуючи маленькі гармоніки з чорними та білими клавішами. Мій старший брат – Німай – став іще дорослішим. Він уже ходив до школи, я бачив, як він прибігає, захеканий, із книжками в ранці, й розповідає дідусеві, як минув його день, а дідо куйовдить йому волосся і пригощає чимось солодким. Що старшим стає Німай, то більше в його серйозному, по-дитячому мудрому обличчі я впізнаю риси Ніколая – та сама рішучість, та сама дивакуватість, перемішана з лагідністю й волею.

У мене є ще один братик, Чандан, – щоправда, він майже нічого не говорить. Йому щойно три. Він іще маленький – мама непокоїться, що він такий худенький, і чи не буде він німим, та я знаю, що він не німий, що прийде час – і він заговорить. Наразі йому всього три, і він полохливо виглядає з-за маминої спідниці своїми великими карими очима – глибокими, розумними, які вже не раз бачили цей світ. Я впізнаю цю зрілість. Раніше я гадав, що це втома, – тепер я бачу, що це якесь особливе відчуття світу, й часом мені хочеться гукнути йому: «Чарлі… Чарлі…» – але він не зрозумів би, та й мені, поки що, поки сам ледве тримаю голову й знаю тільки сон та материну пипку, говорити не під силу.

У мене ще вкрай мало снаги, і здебільшого я їм та сплю, сплю та їм. У мене є вдосталь молока, є спокій, який я купив дорогою ціною. У мене є час думати, пригадувати, є час пам’ятати. У мене є сім’я, що оберігає мене.

І тепер, коли я дивлюся на ці пальми, коли чую запах океану й бачу призахідне світло сонця, коли я бачу вночі ці розсипи міріадів зірок, що місцями збігаються, а місцями розбігаються навсібіч, наче хвилі в морі, я думаю, що, можливо, це не є мій дім, той, куди я маю, врешті, повернутись, але я – вже близько. Інакше чого було б мені так добре? Звідки було б це світло і ця благодать?

Засинаючи, я тепер розумію: нехай я не вдома наразі, все ж я близько. Дуже близько від того дому, звідки я колись вийшов майструвати ситари, пасти корів, дому, звідки я вийшов на війну і куди неодмінно повернусь, принісши в серці мир. Іноді я ще бачу уві сні ці великі, круглі, люблячі очі, які манять мене, і тоді я думаю – все вже добре, тому що я – вдома, майже вдома.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Пісні про любов і вічність [збірник]»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Пісні про любов і вічність [збірник]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Любко Дереш - Поклоніння ящірці
Любко Дереш
Любко Дереш - Культ
Любко Дереш
Любко Дереш - Миротворець
Любко Дереш
Любко Дереш - Трохи пітьми
Любко Дереш
Любко Дереш - Намір
Любко Дереш
Любко Дереш - Намерение!
Любко Дереш
Любко Дереш - Голова Якова
Любко Дереш
Любко Дереш - Архе
Любко Дереш
Любко Дереш - Спустошення
Любко Дереш
Васіліса Трофимович - Любов на лінії вогню (збірник)
Васіліса Трофимович
Отзывы о книге «Пісні про любов і вічність [збірник]»

Обсуждение, отзывы о книге «Пісні про любов і вічність [збірник]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x