Любко Дереш - Пісні про любов і вічність [збірник]

Здесь есть возможность читать онлайн «Любко Дереш - Пісні про любов і вічність [збірник]» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Array Литагент «Клуб семейного досуга», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Пісні про любов і вічність [збірник]: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Пісні про любов і вічність [збірник]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Ці історії – проза мандрів. Мандрів у пошуках себе. Бо, коли одного разу ти розумієш, що все, чим володів дотепер (чи то воно володіло тобою), більше не має сенсу, час вирушати у подорож. Що чекає на тебе в пункті призначення? Перетворення? Чи зустріч зі своїм невідомим, проте справжнім «я», що раз у раз намагається дати знак про своє існування і, врешті, приречене бути почутим?

Пісні про любов і вічність [збірник] — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Пісні про любов і вічність [збірник]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

По хвилині вагань я поволі почав наближатися до чоловіка, боячись отримати від нього прочухана. В мої роки так бігати уже не було сили, і я відчував зараз, як лапи мої ломило й хотілося якомога швидше прилягти.

Чоловік був уже доволі старим, волосся його було сивим, обличчя – майже чорним від сонця. Він був у простій лляній одежі, худий, кістлявий, з легкою усмішкою у вусах він сидів біля дерев’яного короба, щось вистругував на нім і тихо наспівував собі. Я озирнувся навколо – у дворі стояли незвичний спокій і тиша, наче весь гамір вулиці залишився за товстими стінами. Тут було вечірнє небо над головою, випрана білизна, якою грався вітер, і чоловік, який щось майстрував, наспівуючи.

Раптом я зрозумів, що ладнав чоловік – то були музичні інструменти. Кілька майже готових коробок лежали в куті двору. Одна, вкрита лаком, стояла на дерев’яних кільчиках осібно.

Чоловік відклав долітце, яким він вирізав візерунок на накривці ящика, розігнувся в попереку і побачив мене. Я скавульнув, передчуваючи, що мене зараз проженуть, але чоловік тільки по-доброму усміхнувся.

Зрозумівши це як дозвіл, я, притиснувши хвоста, ліг у кількох метрах від нього, сховавшись між дошками, спертими до стіни, так, щоб не потрапляти нікому зайвий раз на очі.

А поки там що, із дому долинули голоси.

На веранду вийшла жінка-індуска, не тонка й не надто груба, з червоною цяткою між бровами. Вона трималася за округлий живіт. Жінка була у тяжі. З нею перевальцем, ніби підволікуючи одною ногою, чвалала, підпираючи бік однією рукою, низька товста пані. Тільки-но я побачив цю ходу перевальцем, я забився глибше поміж дощок, аби мене не вгледіли. То була та сама матрона, з якою я вже зустрічавсь у Вріндавані.

– Їдеш уже, Чандіко? – спитав старий індус, підіймаючись на рівні.

– Та вже їду, – відповідала огрядна. – З вами тут довго побудеш хіба? Їсти скупитеся дати, спати не поспиш, навіть посуд перемити невістка твоя не дала. Їду! Хто би й не поїхав від таких?

Чоловік, усміхаючись, обійняв жінку.

На поріг вийшов невисокий чоловік у джинсах і сорочці з короткими рукавами – своєю одежею він вирізнявся з-поміж старших.

– Тату, я відвезу тітку Чандіку на вокзал. А ви би вже може й закінчували? Вечоріє!

– Та вже закінчив, – сказав чоловік. – Вези, вези, тільки не розтряси її.

– От проноза! – сказала огрядна, труснувши своїми браслетами. – Німай! – гукнула вона в дім. – Іди попрощайся з тіткою Чандікою!

Молодша сказала:

– Та він десь на вулиці з хлопцями бігає! – і стала гукати: – Німай! Тітка Чандіка їде! Іди мерщій, попрощайся!

Звідкілясь із вулиці почувся вереск: «Іду-у-у!»

Поки родичі стояли на порозі, старий чоловік, хитро мружачись і втираючи вуса, спитав:

– Як там Раві? Більше не приходив?

При слові «Раві» я похолов і забився ще далі за дошки.

Тітка Чандіка зробилася враз серйозною.

– Та, хіба мало що могло здатися старій жінці? – а потім помовчавши з хвилю, додала: – Ні, тільки тоді. Слава Богу, більше не турбує. Відмучили своє, слава Богу.

– Господу видніше, що нам буде на ліпше, – сказав старий. – Так просто мало статись. А простити можна все.

– Не це, Субгал. – Жінка поправила коштовну шаль і глибше сховала у неї підборіддя.

– Час пам’ять забирає, – озвався старий і, як мені здалося, подивився в той бік, де лежав у схованці я. – О, наш красень прибіг!

– Дідо-о-о-о-о-о! – з наростаючим криком до двору ввірвався хлопчак семи років і з розбігу стрибнув в обійми старого.

– Попрощайся з тіткою Чандікою! – сказав старий малому.

Хлопчик підійшов до тітки Чандіки й дозволив себе приголубити й притиснути до широких стегон. Син старого в цей час носив куфри жінки й складав їх у багажник автівки.

– Ну, з Богом, Чандіко, – махнув їм на прощання старий, коли огрядна жінка та син старого сіли в авто.

– Всі благословення, брате! – гукнула на прощання жінка. – Хай Бог милує! – і замахала рукою. Жінка в тяжі, пригорнувши малого Нітая до себе, махала їй у відповідь.

– Ну, набігався? – спитала вона.

– Ні!

– А пора вже! Йди до хати, зараз тебе шуруватиму. Подивися, на кого ти схожий!

Із цими словами жінка пішла разом із хлопчиком у дім, а старий залишився сам у дворі, де вже гусли малиново-сині сутінки. Він увімкнув жарівку над порогом і, наспівуючи щось собі під ніс, став складати коробки й підмітати поріг.

Я лежав, не сміючи поворухнутись. Що то було? Що я почув сьогодні? Чому я опинився саме тут, у домі, де знову зустрів ту жінку з Вріндавана? Мені здалося, я почув найважливіше, що міг почути в своєму житті. Повелитель Всесвіту, справді, краще знав, що мені потрібно.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Пісні про любов і вічність [збірник]»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Пісні про любов і вічність [збірник]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Любко Дереш - Поклоніння ящірці
Любко Дереш
Любко Дереш - Культ
Любко Дереш
Любко Дереш - Миротворець
Любко Дереш
Любко Дереш - Трохи пітьми
Любко Дереш
Любко Дереш - Намір
Любко Дереш
Любко Дереш - Намерение!
Любко Дереш
Любко Дереш - Голова Якова
Любко Дереш
Любко Дереш - Архе
Любко Дереш
Любко Дереш - Спустошення
Любко Дереш
Васіліса Трофимович - Любов на лінії вогню (збірник)
Васіліса Трофимович
Отзывы о книге «Пісні про любов і вічність [збірник]»

Обсуждение, отзывы о книге «Пісні про любов і вічність [збірник]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x