Ольга Токарчук - Бігуни

Міркував, чи погодиться вона показати йому лабораторію. Йому було дуже цікаво. Навіть якщо вона нічого йому не розкаже, досить буде побачити, щоби здогадатися про деякі речі.

Техніка Моля була таємницею. Доктор, правду кажучи, дещо вже розплутав, можливо, був навіть близький до остаточної розгадки. Він бачив його препарати у Майнці, а згодом — в університеті у Флоренції під час міжнародної конференції з бальзамування тканин. Здогадувався, як Моль консервував тіла, але не знав хімічного складу консервантів, не уявляв, як вони діють на тканини. Чи потрібне якесь приготування, якась вступна обробка? Коли і як застосовувати хімікати, що використовуються замість крові? Як пластинувати внутрішні тканини?

Хоч як це робив Моль (і його дружина — в її участі він тепер майже не сумнівався), його препарати були досконалі. Тканини зберігали природний колір і певну пластичність. Були м’які, але водночас достатньо пружні, щоби можна було надавати тілам довільної форми. До того ж вони легко відділялися одна від одної, що було неймовірно корисно у педагогіці — тіла можна було розкладати й наново складати. Нескінченні можливості подорожування тілом збереженого організму. У перспективі історії консервації відкриття Моля було революційним, йому не було рівних. Пластинації фон Гаґенса були першим кроком у цьому напрямі, проте він видається не таким уже й істотним тепер.

Вона знову з’явилася в рушнику, цього разу в рожевому, і вийшла не з моря, а з ванної. Труснула мокрим волоссям і стала біля плити, де в металевому горнятку гріла молоко до кави. Рухала ситечком угору-вниз, поволі, аж доки молочна піна з сичанням вилилася на розігріту керамічну поверхню.

— Як спалося, докторе? Кави?

О так, кави. Він вдячно взяв горнятко і дозволив налити йому пінястого молока. З удаваною цікавістю слухав її розповідь про рудого кота, який одного дня — в день смерті їхнього попереднього рудого кота, — прийшов додому невідомо звідки, сів на канапі так, ніби він тут мешкав завжди, і — залишився. Тож вони майже не помітили різниці.

— Такою є сила життя. Істоти займають порожні ще теплі ніші своїх попередників, — зітхнула вона.

Бідолашний Бляу, він хотів би відразу перейти до справи. Доктор ніколи не був балакуном, фрази, що вимовлялися задля підтримування комфортного товариського шуму, навіювали на нього нудьгу. Йому кортіло просто допити цю каву і перейти до бібліотеки, аби побачити, де працював Моль, що читав. Чи мав серед своїх книг його, доктора Бляу, «Історію консервації»? Якими шляхами прийшов до своїх незвичайних відкриттів?

— Цікаво: він, так само, як і ви, починав із досліджень праць Рюйша.

Звісно, він знав про це, але не хотів її перебивати.

— У своїй першій опублікованій праці він доводив, що Рюйш намагався законсервувати цілі тіла, усуваючи з них природні рідини, наскільки це було можливо в ті часи, і замінюючи їх сумішшю рідкого воску, тальку й тваринного жиру. Потім приготовані таким чином тіла потрібно було б занурити у «воду Стікса». Здається, ця ідея провалилася, бо тоді не було для цього достатньо великих скляних посудин.

Господиня мигцем глянула на нього.

— Я покажу вам цю працю, — вона жваво, тримаючи в руці каву, підійшла до розсувних дверей і спробувала їх відчинити. Доктор їй допоміг, вона тим часом потримала його горнятко.

За дверима була бібліотека — гарна простора кімната, заставлена книжковими стелажами від підлоги до стелі. Вона безпомилково знайшла полицю й видобула невелику пачечку зброшурованих аркушів. Бляу погортав аркуші, даючи їй зрозуміти, що він добре знає цей текст. Зрештою, його ніколи не цікавили мокрі препарати, це тупикова справа. Випадок англійця Вільяма Берклі, адмірала флоту, якого «мокрою» технікою забальзамував Рюйш, цікавив його лише з огляду на проблему rigor mortis [14] Трупне задубіння (лат.). . Саме це було таємницею чудового вигляду цього тіла, що його з таким захватом описували сучасники. Рюйшу вдалося надати йому природного, розслабленого вигляду, попри те, що тіло було вже кількаденне і геть задубіле. Кажуть, він найняв спеціальних помічників, які, терпляче його масажуючи, мали позбутися rigor mortis.

Але тут його цікавило дещо зовсім інше. Він повернув їй брошуру і взявся жадібно розглядати це місце.

Біля вікна стояв великий стіл, а біля протилежної стіни — засклені шафи. Препарати! Бляу не зміг угамувати збудження й сам не помітив, як опинився біля них. Мабуть, вона була сердита на нього, що він не дозволив їй повільно, по-музейному підготувати його до того, що він за мить побачить. Доктор вихопився вперед.