Ольга Токарчук - Бігуни

Здесь есть возможность читать онлайн «Ольга Токарчук - Бігуни» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: ТОВ «КЕТС», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Бігуни: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Бігуни»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Ім’я польської письменниці, психолога за освітою Ольги Токарчук (нар. 1962 р.) відоме не лише на її батьківщині, а й у всьому світі. Роман «Бігуни» приніс їй найпрестижнішу в Польщі літературну премію «Ніке».
«Бігуни» — це переплетення кількох історій, об’єднаних загальним мотивом мандрів, поспіху, гонки. Це історія чоловіка, у якого під час зупинки у Хорватії зникла дружина; москвички, котра одного разу вирішила не повертатися додому; вченого, що виявляє дивне захоплення неживими тілами. Однак це не збірка окремих оповідань, це типовий для Ольги Токарчук роман про сучасних кочівників, якими є усі ми.

Бігуни — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Бігуни», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Крізь сон чує, як з неба падають краплі, що за мить перетворяться на раптову коротку зливу.

Benedictus, qui venit [8] Блаженний, хто йде (лат.).

Квітень на автостраді, смуги червоного сонця на асфальті, світ старанно вкритий поливою Недавнього дощу — великодня паска. У Велику п’ятницю надвечір їду автом десь між Бельгією та Голландією, не знаю напевне, де саме, — кордон, давно не вживаний, цілковито затерся, зник. По радіо крутять «Реквієм». Під час «Benedictus» уздовж траси запалюються ліхтарі, ніби потверджують передане мені по радіо мимовільне благословення.

Хоча, правду кажучи, це може значити лише те, що я опинилася в Бельгії, де існує приємний для подорожан звичай освітлювати всі автостради.

Паноптикум

Паноптикум і вундеркамера — це, як я вичитала в музейному путівнику, статечна пара, від якої походять сучасні музеї. То були виставки різноманітних цікавинок, що їх привозили з далеких і близьких подорожей.

Проте не можна забувати, що «паноптиконом» Бентам назвав свою геніальну систему стеження за в’язнями; вона полягала в такому впорядкуванні простору, яке дозволяло б кожного в’язня постійно мати на оці.

Куніцький. Вода II

— Зрештою, острів не такий уже й великий, — каже вранці Дюрджіца, дружина Бранка, і наливає йому в філіжанку міцної, густої кави.

Всі повторюють це, як мантру. Куніцький знає, на що вони натякають, він сам розуміє, що острів надто малий, щоби тут можна було заблукати. Острів має лише близько десяти метрів завдовжки і два великі поселення — міста Віс і Коміжа. Його можна дуже детально перешукати, сантиметр за сантиметром, наче шухляду. До того ж люди в обох містечках добре знайомі між собою. Ночі теплі, довкола виноградники, а фіги вже майже дозріли. Навіть якщо вони заблукали, з ними нічого не станеться, вони не помруть ні від голоду, ні від холоду, і їх не з’їдять дикі звірі. Вони переночують на сухій розігрітій траві під оливкою, чутимуть сонний шум моря. З будь-якого місця до дороги не більш як три-чотири кілометри. Серед полів стоять кам’яні будиночки з бочками вина та винними пресами, подекуди там можна знайти їжу й свічки. На сніданок вони з’їдять гроно стиглого винограду або ж підкріпляться у відпочивальників із затоки.

Вони спускаються до готелю, де на них уже чекає поліціянт, але інший, молодший. Куніцький якусь мить сподівається, що він прийшов із доброю вісткою, але той просить паспорт. Уважно переписує дані, каже, що їх доведеться шукати ще й на материку, в Спліті. І на інших довколишніх островах.

— Вона могла піти берегом, — пояснює він.

— У неї не було грошей. No money. Все тут, — Куніцький показує торбинку і виймає з неї гаманець, червоний, вишитий намистинами. Відкриває його й підносить до очей поліціянтові. Той знизує плечима і переписує адресу в Польщі.

— Скільки дитині років?

Куніцький відповідає: три.

Їдуть серпантинами на те саме місце; день, схоже, буде спекотний і безхмарний, просвітлений, як слайд. До обіду з нього цілком зникне зображення. Куніцький думає про можливість огляду згори, з гелікоптера, бо ж острів майже голий. Ще думає про чипи, про те, що їх чіпляють тваринам, перелітним птахам, лелекам і журавлям, а для людей нічого такого не вигадали. Всі мусять мати такі чипи — задля власної безпеки; за ними в Інтернеті можна буде відстежити кожен людський рух — шляхи, місця відпочинку, блукання. Скільки людей можна було б урятувати від смерті! У нього перед очима картинка з екрана комп’ютера: кольорові лінії, що позначають людські маршрути, суцільні сліди, знаки. Кола й еліпси, лабіринти. Може, нескінченні вісімки, можливо — невдалі, раптово перервані спіралі.

Є собака, чорна вівчарка; псові дають її светр із заднього сидіння. Вівчарка нюшить довкола авта, потім рушає стежкою між оливок. Куніцький відчуває раптовий приплив енергії, зараз усе з’ясується. Вони біжать за псом. Вівчарка зупиняється в одному місці — тут вони, певно, справляли потребу, хоч нема жодного сліду. Собака стоїть, задоволений собою, — але ж це ще не все, друже. Де люди, куди вони пішли? Пес не розуміє, чого від нього хочуть, але трюхикає далі, кудись убік, уздовж траси, віддаляючись від виноградників.

То вона, виходить, пішла дорогою, думає Куніцький. Мабуть, помилилася. Могла вийти далі й чекати його кількасот метрів звідси. Але невже не чула клаксона? А потім? Може, хтось їх підвіз? Але куди він міг їх везти? Хтось. Невиразна, тьмяна кремезна постать. Широка потилиця. Викрадення. Він оглушив їх і повантажив до багажника? Перевіз поромом на материк, і тепер вони в Загребі чи Мюнхені — де завгодно. Але як він перетнув кордон із двома непритомними тілами?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Бігуни»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Бігуни» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


libcat.ru: книга без обложки
Ольга Токарчук
Ольга Токарчук - Номера
Ольга Токарчук
Ольга Токарчук - Бегуны
Ольга Токарчук
Ольга Токарчук - Дом дневной, дом ночной
Ольга Токарчук
Ольга Токарчук - Księgi Jakubowe
Ольга Токарчук
Ольга Токарчук - Диковинные истории
Ольга Токарчук
Ольга Токарчук - Die grünen Kinder
Ольга Токарчук
Отзывы о книге «Бігуни»

Обсуждение, отзывы о книге «Бігуни» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x