Джон Фаулз - Маг

І цією хвилею мене несло до Алісон. Її радіограма — все одно, що сіль в оці, коли конче треба добре придивлятися. Я здогадувався, як усе сталося. Мій понеділковий лист дійшов до Лондона в п’ятницю або суботу, коли Алісон якраз відлітала до Греції. Ні на що не було охоти, довелося півгодини нудьгувати в «Елленіконі» [138] Міжнародний аеропорт в Афінах. — ось і під настрій послала радіограму.

Ця вістка стала вторгненням недоречної реальности у світ насолоди, нападом надуманого, штучного обов’язку на інстинкт. Несила мені покинути острів, несила змарнувати в Афінах аж три дні. Я вкотре перечитав оті злощасні кілька слів. Кончіс, цілком певно, їх теж прочитав, бо не було конверта. Скоріш за все цю радіограму розпечатав у школі Деметріадес.

Отже, Кончіс знає про виклик до Афін. Зміркував, що це та сама дівчина, про яку дізнався від мене, й порадив поплисти до неї. Мабуть, тому-то й поїхав. Щоб анулювати те, що приготував для мене на наступні вихідні. А я ж сподівався, що гостюватиму в нього всі чотири дні канікул, що Алісон не сприйме дослівно моїх млявих запросин.

Я вирішив, як повестися. Нема й мови про те, щоб Алісон приїхала на острів і між нами дійшло до зближення. Хоч що там станеться на нашій зустрічі, та нехай це діється в Афінах. Якщо Кончіс мене запросить, то знайду якусь відмовку й нікуди не поїду. А якщо не запросить, то доведеться піти на запасний варіант — побачення з Алісон. Чи так, чи сяк, а воно вийде на добре.

Мене знову покликав дзвіночок. Пора обідати. Захмелілий від сонця, я зібрав свої речі й поплентав стежкою. Потайки зиркав на всі боки, налаштовувався на нові дії маскарадного спектаклю.

Йдучи поміж шарпаних вітром дерев, я сподівався вгледіти щось незвичайне — наприклад, обох двійнят нараз. Ба ні. Нікого й нічого. Стіл накрито тільки для одної персони. Марії ніде не видно. Муслінова серветка лежала поверх тарамасалати [139] Рожева паста або підлива з ікри, олії та приправ. , варених яєць і мушмули.

Доїдаючи ці страви на продуві під колонадою, я спекався думок про Алісон і приготувався до всього, що тільки може запропонувати Кончіс. Щоб йому легше пішло, подався через ліс до місця, де минулої неділі читав про Роберта Фоукса. Не взявши з собою книжки, я влігся й заплющив очі.

Мені не дали задрімати. Не минуло й п’яти хвилин, як щось зашелестіло й запахло сандаловим деревом. Я прикинувся, що сплю. Звук дедалі ближче. Захрускотіла засохла глиця. Ось ноги Лілі спинилися біля самої моєї голови. Шелеснуло гучніше, вона сіла поруч мене. Мабуть, впустить на мене шишку або полоскоче хвоїнкою в носі. Ні, вона почала мало не пошепки декламувати уривок із Шекспіра:

Весь час я мовчав, не розплющивши очей. Лілі бавилася словами, щоб звучали двозначно. Цей чистий, солодкий голос, цей вітер у соснових кронах… Вона змовкла, а я й далі затуляв очі повіками.

— Далі, — шепнув я.

— Це знов якийсь-то дух прийшов, щоб мучити тебе [141] Там же, дія дія ІІ, сцена 2. Лілі трохи переінакшила текст: «тебе» замість «мене». .

Я розплющив очі. На мене витріщалася лупатими вогняно-червоними баньками диявольська чорно-зелена пика. Я скорчився. Дівчина тримала в лівій руці китайську карнавальну маску на паличці. Було видно шрам. Лілі переодяглася в білу блузку з довгими рукавами та сіру спідницю мало не по кісточки й зв’язала волосся на потилиці чорною оксамитовою стрічкою. Я відсунув маску набік.

— Нікудишній з вас Калібан.

— То, може, ви б його зіграли.

— Я сподівався на роль Фердінанда [142] Там же. Коханий Міранди. .

Наполовину прикривши маскою обличчя, Лілі споглядала з-понад неї на мене з явною стриманою глузливістю. Безсумнівно, гра точилася далі, але вже в іншому, відвертішому ключі.

— А ви певні, що вам стачить таланту на таку роль?

— Якщо не стачить, то покрию цей брак надлишком жагучости.

В її очах і далі мерехтіли насмішкуваті іскорки.

— Це заборонено.