Джон Фаулз - Маг

Якщо Бріґґз справді ні при чому, то Кончіс і його приспішники ризикують. Я ж можу геть усе розказати цьому молодикові. Втім, вони певні того, що я знаю ціну такої відвертої оповіді. Це признання означало б, що я так нічого й не засвоїв, а отже, й не заслуговую на якісь поблажки. Вони поставили на кін мій вибір. Я розриваюся між спокусою помститися й принукою захоплюватися. Знову стою з нагайкою в руці й знову не здатен ударити.

Бріґґз вийняв блокнот із портфеля.

— Чи можна вам поставити кілька питань? Я приготував цілий список.

Що це — ще один збіг обставин? Він повівся так само, як я в Динсфорд-гаусі кілька днів тому. Відкрито й щиро усміхається. Я відповів тим же.

— Вперед!

До смутку докладним виявився цей американець. Педагогічні методи, підручники, клімат, одяг, харчування, конче потрібні там ліки, можливість займатися спортом, обсяг бібліотеки, пам’ятки історії й культури, коротка характеристика майбутніх колег — він хотів знати все до решти про Фраксос. Кінець кінцем допитливець відклав олівця та блокнота з обширними нотатками й узявся до пива, яким я його пригостив.

— Дуже й дуже вам дякую. Чудово. Ми нічого не оминули увагою.

— Не згадали тільки, що там треба ще навчитися жити.

Він кивнув.

— Пан Кончіс застеріг мене.

— По-грецькому говорите?

— Поганенько. По-латині трохи краще.

— Нічого, наловчитесь.

— Я вже беру уроки.

— Там доведеться обходитися без жінок.

— Прикра обставина, — відповів Бріґґз. — Але я заручений, так що мене це мало хвилює.

Він видобув із портмоне фото чорнявки з силуваною усмішкою невеликих уст. Уже проглядають риси кошмарної личини, яку носить розбещена богиня на ім’я Амбіція.

— На вигляд англійка, — сказав я, повертаючи світлину.

— Так і є. Точніше, валлійка. Тепер вона тут, учиться на актрису.

— Он як.

— Сподіваюся, наступного літа вона зможе вибратися на Фраксос. Якщо мене до того часу не потурять.

— А ви про це говорили з паном Кончісом?

— Так. Він люб’язно й доволі несподівано запропонував, щоб вона поселилася в його будинку.

— Цікаво, в котрому. Він має їх два.

— Здається, в сільському, — всміхнувся він. — Правда, попередив, що мені доведеться за це віддячитися.

— Як саме?

— Хоче, щоб я допоміг йому… ну, в цьому…

Бріґґз повів рукою. Мовляв, ви самі знаєте.

— В чому?

— А ви хіба не… — З виразу мого обличчя він зрозумів, що я таки «не». — Тоді, мабуть…

— Господи! Кому-кому, а мені можна сказати.

Повагавшись, він усміхнувся.

— Це тільки з огляду на пана Кончіса. Він хоче тримати цю справу в секреті. Я гадав, що ви знаєте… правда, ви з ним рідко бачилися… що чули про цінну знахідку на його садибі.

— Яку знахідку?

— Ви ж, напевно, бачили його віллу? Вона на тому боці острова.

— Бачив.

— Цього літа там від скелі відкололася брила й оголився фундамент палацу. Пан Кончіс вважає, що це пам’ятка мікенської епохи.

— Цього не вдасться втримати під секретом.

— Звісно, ні. Але він хоче, щоб хоч якийсь час про цю пам’ятку ніхто не знав. Наразі замаскував її землею. Навесні почнуться розкопки. Не бажано, щоб там вештали всі, кому не ліньки.

— Слушно.

— Отож сподіваюся, що не нудьгуватиму.

Я уявив Лілі в ролі кносської богині-змії, Електри, Клітемнестри і, нарешті, талановитого молодого археолога — доктора Ванесси Максвелл.

— Схоже, що не нудьгуватимете.

Бріґґз допив пиво й глянув на годинник.

— Боже мій, я вже запізнююся. О шостій маю зустрітися з Амандою. — Він потиснув мені руку. — Годі й уявити, як мені придалася ваша допомога. Слово чести, напишу вам і повідомлю, як справи.

— Напишіть. Цікаво знати.

Спускаючись сходами й розглядаючи флотську стрижку мого гостя, я почав здогадуватися, чому Кончіс вибрав саме його. Якщо взяти мільйон молодих американців із вищою освітою й визначити їхнє середнє арифметичне, то вийде щось на зразок Бріґґза. Мені не до вподоби, що всюдисущі американці добираються до найінтимнішої серцевини Європи. Втім, «Джон Бріґґз» звучить англійською мовою значно природніше, ніж «Ніколас Ерфе». Зрештою, на острові вже є Джо й ця обвинувачка — доктор Маркус…

Ми вийшли на вулицю.

— Може, скажете мені наостанок якісь напучення? — спитав Бріґґз.

— А чи варто? Просто побажаю вам на все добре.

— Дякую.

Ми ще раз поручкалися.

— Все буде добре, — запевнив я.

— Ви справді так вважаєте?

— Хоча багато чого видаватиметься вам дуже дивним.