Джон Фаулз - Маг

— Нацистом?!

— Ми посперечалися про Мослі [275] Освальд-Ернальд Мослі (1896–1980) — засновник і лідер Британського союзу фашистів (1932), який розпустили 1936 року. У 1948-му заснував крайньо правий Союз руху. .

— Ти ж, мабуть, не…

— Звичайно, ні, старий. Ради бога. — Реготнувши, Мітфорд зиркнув на мене. — Але подивімося тверезо. Не завжди Мослі верзе дурниці. Якби так мене хто спитав, то скажу, що з нашої країни зробили бордель. — Він смикнув підборіддям. — Придалося б трохи більше дисципліни. Національна гордість…

— Може, й так, але Мослі…

— Старий, зрозумій мене правильно. Проти кого ж, хай йому біс, я воював на війні? Ось так воно… А візьми-но Іспанію. Подивися, скільки зробив для неї Франко.

— Наскільки знаю, він набудував у Барселоні бозна-скільки в’язниць, оце й уся робота.

— А ти сам бував в Іспанії?

— Правду кажучи, ні.

— То поїдь туди й подивися. Тоді поясню тобі, що Франко зробив, а чого не зробив.

Подумки я полічив до п’яти.

— Вибачай, Санді. Перебив я тебе. Веди далі.

— Якось мені трапилося почитати писанину Мослі, й там було чимало слушного, — карбував він слова. — Дуже багато слушного.

— Певна річ.

У цю мить Мітфорд був схожий на птаха, що чистить дзьобом настовбурчене пір’ячко.

— Моя близнючка повернулася, старий шкарбун ненадовго відлучився кудись, а вона як цукерка, — повів він далі. — Само собою, я розігрую з себе скривдженого й натякаю, що дійти до норми мені допоможе невелика прогулянка під місяцем. А вона на те: «Прогулянка? Може, краще було б нам скупатися?» Повір мені, старий, коли б ти почув, як вона це сказала, то теж був би певен, що після купання дійде до цікавіших справ. Опівночі на умовленому місці, біля брами. Гаразд, об одинадцятій ми розпрощалися на добраніч. Я сиджу й чекаю. Вислизаю з вілли. Без проблем. Іду до брами. Хвилин за п’ять приходить вона. Слухай, старий, мені не з одною дівкою доводилося мати діло, але ця Джун справдешня бомба. Хоче, аж муркоче. Я вже подумав, що замість операції «Нічне купання» буде інша, важливіша. А вона каже, що хоче освіжитися.

— Добре, що ти не розказав мені це перед від’їздом. Я б не пережив розчарування.

Він поблажливо усміхнувся.

— Ми зійшли на пляж. Вона каже, що не має купальника, то нехай я першим піду. Чи то соромиться, чи то в кущики їй захотілося перед ділом. Гаразд. Почалося з операції «Роздягання». Тоді Джун пішла до лісу, а я, лопух, виконую команду. Відплив від берега ярдів на п’ятдесят й бовтаюсь у воді. Чекаю дві хвилини, три, чотири. Минуло десять хвилин, я вже мерзну, а її нема.

— І твого одягу теж не стало.

— Ти вгадав, старий. Стою голий, у чому мама народила, на тому громадському пляжі й упівголоса кличу кляту сучку. — Я засміявся, Мітфорд кисло усміхнувся. — Еге ж. Непоганий жарт. Нарешті до мене дійшло. Можеш собі уявити, як я лютував. Півгодини дожидався її. Обшукав усе навколо — нуль. Помаршував до вілли. Потовк босі ноги об каміння. Відламав соснову гілку — в разі чого прикрити інструмент.

— Неймовірно.

Мітфорд очікував, що я поділю його обурення, а мені насилу вдавалося стримувати сміх.

— Проминаю браму, йду доріжкою. Завертаю за ріг вілли. Як гадаєш, що я там бачу? — Я похитав головою. — Вішальника.

— Жартуєш.

— Ні, старий. Це вони пожартували. Повісили опудальце. Як на штикових навчаннях. Напхане соломою. На шиї зашморг. У моїй одежі. З виду подібне до Гітлера.

— Господи. І що ж ти зробив, Санді?

— А що мав робити? Відв’язав оте паскудство й скинув з нього мій одяг.

— Ну а далі?

— Далі нічого. Намилилися.

— Втекли?

— На каїку. Я ще на Муці почув його. Подумав, що це якийсь рибалка в морі. Вони залишили мою сумку надворі. Нічого не поцупили. Ось тільки довелося перти чотири милі до школи.

— Ти, мабуть, лютував.

— Трохи понервувався. Не без того.

— Але ти ж не вибачив їм такого свинства.

— Не вибачив, — усміхнувся він сам собі. — Я зробив просто. Написав рапортик. По-перше, про історію під час окупації. По-друге, про теперішні політичні погляди нашого приятеля — пана Кончіса. І надіслав куди треба.

— Ти написав, що він комуніст?

У Греції цькували комуністів з 1950 року, коли закінчилася громадянська війна.

— Я був знайомий з кількома комуняками на Криті. Ото й доповів, що побачив їх на Фраксосі й ішов за ними назирці аж до вілли. А владі й не треба чогось більшого. Досить учепитися за дрібничку, а там далі до серйозного потягнеться. Тепер розумієш, чому тебе не залучили.