Джон Фаулз - Маг

Пролунали оплески. Лілі переждала їх, опустивши очі на скатертину, а тоді глянула на Кречмера і пошепки подякувала. Він обернувся до мене.

— Ось ці люди, що сидять на лавках, — це австрійські й данські студенти, учні професорів Маєра та Йорґенсена. Сподіваюся, що всі вони розуміють англійську. Так чи ні?

Кілька голосів підтакнуло. По-батьківськи усміхнувшись, дідок ковтнув води.

— Що ж, пане Ерфе, ось ви й розгадали нашу таємницю. Перед вами інтернаціональний колектив психологів, і я, тільки завдяки своєму поважному віку, — кілька членів колективу заперечливо покрутили головами, — маю честь його очолювати. З різних причин певна важлива ділянка наших досліджень має одну особливість. Нам доводиться експериментувати не на добровольцях, а на людях, що навіть не здогадуються про свою роль піддослідних об’єктів. Ми, представники різних шкіл, відповідно й різнимося поглядами на поведінку людини, але сходимося в одному: сама суть експериментів вимагає, щоб піддослідний не знав про їхню мету — навіть коли вони доходять кінця. Втім, я цілком певен, що ви, знову здобувши здатність тверезо й ясно мислити, зможете принаймні почасти з’ясувати нашу мету. Виснуєте її на основі здобутих результатів. — Уся авдиторія усміхнулась. — Еге ж. Останні три дні ви були під глибоким наркозом. Завдяки цьому ми здобули цінний, дуже цінний матеріал. Дозвольте висловити захоплення вашими нормальними реакціями, які ви проявили, шукаючи дорогу в наших заплутаних лабіринтах.

Мало не всі влаштували овацію на мою честь. І тут мені луснув терпець. Побачивши, що аплодують також Лілі, Кончіс і студенти, я вивернув долоні до себе й зобразив вказівним та середнім пальцями на обох руках дві літери V. Спантеличений цим жестом дідок нахилився до Кончіса й запитав, що це означає. Оплески стихли. Кончіс подивився на жінку, відрекомендовану як доктор наук із Единбурґа. Вона пояснила з дуже відчутним американським акцентом:

— Це візуальний еквівалент словесних виразів на зразок «залупу тобі в дупу» або «йди до сраки».

Дідок зацікавився. Повторив жест, придивляючись до своєї руки.

— Та невже Вінстон Черчилль…

— Пане докторе, — перебила його Лілі, — саме такого значення жест набуває завдяки висхідному руху пальців кисті, повернутої тильним боком до адресата. Черчилль позначав жестом перемогу, піднявши руку з повернутою долонею назовні, а перед тим зафіксувавши потрібне положення пальців. Я згадала це у зв’язку зі своєю статтею про працю «Безпосередні анально-еротичні метафори в класичній літературі».

— Ага. Справді. Пригадую. Jawohl .

— Pedicabo ego vos et irrumabo, Aureli patheci et cinaedi Furi? [226] Цитата з початку «Шістнадцятої карміни» (пісні, вірша) римського поета Катулла (84–54 до н. е.): «Застромлю я в зад і в писок вам, збоченці, // Фурію й Аврелію, гнилі в безпутстві». — втрутився Кончіс.

— Саме так, — відказала Лілі.

— Це ніяк не є пов’язане з жестом, який позначає рогоносця? — з гострим акцентом спитав Віммель-Йорґенсен. Подавшись уперед, він виставив собі за потилицею два пальці.

— Колись я вказала на те, що в такому акті ображання можна вбачати мотив кастрації, прагнення упокорити й принизити конкурента як самця, — відповіла Лілі-Ванесса. — А тому можна це прагнення асоціювати з релевантною стадією певної інфантильної фіксації та супутніми їй фобіями.

Напружившись, я потер ногою об ногу. Силкувався на розсудливість і старався виснувати хоч якусь подобу мети ось цього безглуздя. Я не вірив, не міг повірити, що переді мною достеменні психологи. Чи так, чи сяк, а вони ні в якому разі не наважилися б відкрити мені свої справжні імена.

Але ж вони чудово жонґлюють професійним жарґоном, адже ніхто не міг передбачити мій жест. Так-таки й не міг? Я гарячково збирав думки. Щоб склепати діалог про анально-еротичні метафори, їм потрібен був мій непристойний рух, а я його востаннє дозволив собі хтозна-скільки років тому. Однак я десь чув, що загіпнотизованого пацієнта можна запрограмувати так, що вже після сеансу він виконає якусь дію на поданий сигнал. Проста річ. Таким сигналом стала овація. Почувши її, я не міг не зробити цього руху. Еге, треба начуватися. Перш ніж щось зробити, мушу подумати.

Кречмер перервав дискусію.

— Пане Ерфе, ваш красномовний жест нагадав мені про мету нашої зустрічі. Ми свідомі того, що ваше нутро переповнюють почуття гніву й ненависти — стосовно принаймні декого з нас. Однак ми дійшли до глибинних, пригнічених верств вашої підсвідомости, й вони вказують на інші почуття. Зрештою, як каже доктор Гаррісон, передусім ми зважаємо на те, з чим, як гадаємо, нам доводиться жити. Отже, сьогодні ми зібралися для того, щоб дати вам можливість своєю чергою зважити, оцінити й розсудити нас. Саме тому вас посадили на місце судді. А рота заткнули через те, що правосуддя має мовчати, поки не настане час вироку. Але перш ніж вислухати ваш вирок, дозвольте нам дати додаткові покази проти себе самих.