Джон Фаулз - Маг

Учена дама відклала набік аркуш паперу й узяла інший.

— Другий додаток написала доктор Максвелл, чиї особисті стосунки з об’єктом були, звичайно, доволі близькі. Ось що вона зауважила.

«На мою думку, егоїзм і соціальна неадекватність об’єкта стали наслідком його минулого. Ознайомлюючи піддослідного з будь-якими аспектами нашого експерименту, належить дати зрозуміти, що причиною його характерологічних вад стали обставини та умови, на які він не міг впливати. Об’єкт може не зрозуміти того, що ми подаємо клінічну картину, яка не має нічого спільного (кажу це від себе) з моральними оцінками та звинуваченнями. А якщо вже виражати наше ставлення, то це передусім співчуття до піддослідного, який змушений прикривати свої негативні риси безліччю свідомих і несвідомих обманів. Треба пам’ятати, що піддослідний розпочав самостійне життя, не маючи навиків самоаналізу й самоорієнтації, й що здобута освіта загалом завдала йому очевидної шкоди. Образно кажучи, його, короткозорого від народження, до решти осліпило оточення. Не дивно, що об’єкт не може знайти правильної дороги в житті».

Американка сіла. Сивобородий дідок покивав так, ніби втішився почутим. Подивився на мене, а тоді на Лілі.

— Пані доктор Максвелл, як на мене, ви порядно вчините, повторивши те, що сказали мені про об’єкта вчора ввечері.

Лілі cхилила голову, тоді звелася й ковзнула по мені оком, неначе по діаграмі, пришпиленій до дошки.

— У процесі спілкування з об’єктом я певною мірою підлягла зворотному перенесенню. Разом із пані доктором Маркус ми проаналізували мій стан і дійшли висновку, що цю психологічну залежність можна розкласти на дві компоненти. Перша — це фізичний потяг, штучно підсилений внаслідок ролі, яку мені довелося грати. Друга з них своєю природою емпатійна. Жаль об’єкта до самого себе настільки впливає на оточення, що стає заразливим. На мою думку, цей факт заслуговує на увагу у світлі зауваги професора Чарді.

— Дякую вам, — кивнув дідок. Лілі сіла. Він звернувся до мене. — Усе це може видатися вам жорстоким. Але ми нічого не хочемо приховувати. — Він обернувся до Лілі. — Стосовно першої компоненти, тобто фізичного потягу. Чи не могли б ви описати нам і піддослідному своє теперішнє почуття?

— Гадаю, об’єкт добрий тільки як сексуальний партнер, але не як чоловік, — холодним, наче лід, тоном сказала Лілі. Глянула на мене, тоді на голову зборів. До болю гострий спогад: вона притулилася до мене. Пітьма, злива, неквапні пестощі.

— Чи властиві піддослідному риси, які деструктивно впливають на подружнє життя? — втрутилася доктор Маркус.

— Так.

— Які саме?

— Невірність. Самолюбство. Безрозсудність у повсякденних справах. Цілком можлива схильність до гомосексуалізму.

— Чи можливі зміни на краще після психоаналізу об’єкта? — поцікавився дідок-голова.

— Як на мене, ні.

— А ви як гадаєте, Морісе? — обернувся до нього дідок.

— Мабуть, усі ми згодимося, — проказав Кончіс, спинивши на мені око, — що це ідеальний об’єкт нашого експерименту. Але завдяки своїм мазохістським рисам піддослідний насолоджується обговоренням його психічних вад. Вважаю, що зовсім зайво — а для об’єкта навіть шкідливо — провадити далі дискусію на цю тему.

— Під наркозом виявилися ваші досі сильні почуття до пані Максвелл, — звернувся до мене старий. — Дехто з моїх колег побоювався можливих наслідків впливу, який на вас чинить смерть молодої австралійки, адже за цю втрату, мушу сказати, ви підсвідомо звинувачуєте тільки себе самого. А тепер ви зазнали ще одної втрати, залишившись без особи, відомої вам як Жулі. Йдеться про небезпеку самогубства. Але ми разом дійшли такого висновку: у вас такий сильний потяг до самозадоволення, що спроби самогубства можливі тільки на істеричному ґрунті. Радимо вам остерігатися й контролювати себе.

Я злегка вклонився — іронічна подяка. Гідність, за всяку ціну треба вберегти хоч видимість гідности.

— А тепер… Може, хтось хоче ще щось сказати? — Голова зборів провів очима вздовж стола. Всі його колеги похитали головами, а тоді на його знак встали. Глядачі й далі сиділи. — Гаразд. Ми дійшли до кінця експерименту. Пане Ерфе, ми не приховали своєї думки про вас і тим самим посвідчили проти самих себе на цьому судовому процесі. Нагадаю, що ви суддя. Надійшов час вироку. Ми заздалегідь вибрали фармакоса — жертовного козла. Тобто козу.

Він подивився ліворуч. Лілі зняла окуляри, підійшла до мене, до самого подіуму й похилила голову. Покутниця в білій вовняній сукні. Навіть у цю мить я, дурень несосвітенний, припустив, що попереду якийсь фантастичний поворот сюжету — блазенське весілля, абсурдний гепі-енд… і став понуро міркувати, що б його робити на випадок такого нахабства.