Джон Фаулз - Маг

Носильники, зодягнені в чорні блузи, мали на обличчях ґротескні чорно-білі маски знахарів. У кожного з потилиці виростав хрест понад ярд заввишки. На його верхівці й на кінцях рамен стирчали віхті з лахміття й сухого пальмового листя, схожі на язики чорного полум’я.

Ці буцімто знахарі обійшли кругом усю залу, благоговійно несучи портшез, наче якусь фігуру божка чи цілющу реліквію. Коли проходили між столом і престолом, я розгледів на бокових стінках білі місячні серпики — символи Артеміди-Діани. Добравшись до дверей, якими ввійшли, носії попростували до середини стола. Там вони вийняли жердини з вушок і поставили високий ящик на головному місці, досі порожньому. Весь цей час решта химерної компанії не зводила з мене очей. Чорні носильники відійшли й стали під стіною. Три смолоскипи вже догоряли. В залі помалу темніло.

А тоді з’явився тринадцятий персонаж.

Він контрастував зі своїми попередниками білосніжним халатом, чи то пак стихарем — довгим, аж до підлоги, з широкими рукавами, оздобленими чорною лиштвою. Мав червоні рукавички, тримав у руці чорний жезл. Над тулубом стриміла голова справжнісінького чорного козла, людська ж голова крилася підволохатою козлячою бородою. Великі круті нефарбовані роги, скляні очі бурштинової барви, між рогами горить груба криваво-червона свічка. Багато віддав би я за те, щоб вивести його на чисту воду — гукнути щось позірно наївне, присмачене здоровим глуздом й суто англійське. Наприклад: «Доктор Кроулі, якщо не помиляюсь?» [223] Ніколас перефразував вигук американського журналіста Генрі Стенлі, що знайшов в африканських джунґлях пропалого дослідника Дейвіда Лівінґстона. Алістер Кроулі — відомий маг, езотерик і сатаніст. Але я міг хіба що закинути ногу на ногу й удавати знудьгованого цим видовищем.

Його пекельна величність цап ступав із належною йому архидиявольською гідністю, й я внутрішньо приготувався до нової штуки — ймовірно, чорної меси. Мабуть, стіл правитиме вівтарем. Мені раптом спало на думку, що цей персонаж — карикатура на Ісуса Христа. Жезл замість пастушої ґирлиґи, чорна борода замість каштанової борідки, ну а криваво-червона свічка — це блюзнірська подоба ореола. Цап сів на своєму місці, а мене покрив ще дужчий обстріл очима всіх маріонеток бісівського шабашу. Я повів оком по низці ідолищ. Олень, крокодил, упириця, сукубиха, жінкоптах, чародій, домовина-портшез, цап, шакал, П’єро-скелетик, солом’яна лялька, ацтек і відьма. Ковтнувши слину, я ще раз оглянувся на своїх бовванистих стражів. Кляп таки докучав. Легше буде його терпіти, коли опущу голову й дивитимусь під ноги.

Минула добра хвилина. Згас іще один смолоскип. Козел урочисто підніс угору жезла, трохи потримав, а коли опускав на стіл перед собою, зачепив об щось нижнім кінцем. Вельми мене потішила така заминка в дійстві. Впоравшись із завадою, козел звів руки, як жрець, ось тільки пальці склав на сатаністський манір. Відтак кивнув на два кутки за мною. Вартові рушили до прожекторів. Враз залу наповнило яскраве електричне світло, наповнив рух.

Персонажі, що сиділи за столом, стали скидати з себе маски та костюми, як ото актори після спектаклю. Носильники зняли зі стін смолоскипи й попрямували до виходу. Біля дверей їм довелося постояти й пропустити гурт молоді — зо двадцять душ. Ті ввійшли вільно, зодягнені по-сучасному. Декотрі з них принесли книжки та папки. Поводилися невимушено, але мовчали. Швидко всілися на лавках. Люди зі смолоскипами вийшли. Я став розглядати прибульців. Німці або скандинави з інтелігентними обличчями. Либонь, студенти. Серед них три дівчини. Їм усім років двадцять з невеликим гаком. Два парубки мені вже знайомі — бачив їх під час тієї веремії на острівному хребті.

Тим часом лицедії звільнялися від уборів. Допомагали це робити два вартові й Адам. Той поклав перед кожним учасником картонну папку з білою наклейкою. Прибрано опудальце кота, посохи та інший реквізит — швидко й вправно. Видно, що не вперше це робиться. Я перебігав очима по низці учасників мірою того, як вони одне за одним показувалися з-під личин.

Козел, що прийшов до зали останнім, перекинувся на дідка з підстриженою сивою борідкою й сіро-блакитними очима. Викапаний Смутс [224] Ян-Крістіан Смутс (1870–1950) — державний діяч Південної Африки та Британської співдруж-ности, воєначальник і філософ. . Як і всі інші, він уникав мого погляду. Всміхнувся Кончісові — чародієві й астрологу, що сидів поряд. Біля Кончіса з-під пташиної голови й опаслого черева з’явилася худорлява літня жінка, зодягнена в темно-сірий костюм. Мабуть, директорка школи або бізнесова леді. У шакала, тобто Джо, костюм був темно-синього кольору. Несподівано П’єро-скелет виявився Антоном. Босхівська сукубиха обернулася дідусем з лагідним обличчям і з пенсне. Солом’яна лялька — Марією. Ацтек виявився чоловіком, що на гряді грав роль Віммеля. Упирицею виступала не Лілі, а її сестра. На зап’ястку нема шраму. Біла блузка й чорна спідниця. Крокодил — грек або італієць років тридцяти з рідкою бородою митця. Теж у костюмі. Оленем був якийсь довгов’язий лисуватий інтелектуал із семітськими рисами обличчя. Засмаглий, десь сорокалітній.