Джон Фаулз - Маг

Я сподівався побачити добрячий гурт людей. Але тут ні душі, крім мене й двох конвоїрів. Схоже на гігантський водозбірник, це підземелля завбільшки з підземну церкву, яких чимало знайдено під руїнами давніх венеційсько-турецьких палаців на Пелопоннесі. Цієї зими одну з таких мені випало побачити на Пілосі. Глянувши вгору, я зауважив два характерні отвори, подібні до димарів. Це горловини. На поверхні їх накривають вíками.

У кінці зали на невисокому помості стояв трон. Навпроти нього вигнулися пологою дугою три довгі столи, під гострим кутом зіставлені торцями й накриті чорною скатертиною. Біля цього довжелезного складеного стола вишикувалися дванадцять чорних стільців, а посередині шеренги залишилася прогалина для тринадцятого.

Побілені стіни сягали висоти близько п’ятнадцяти футів, над троном намальовано колесо з вісьмома спицями. Між столом і троном, під стіною з правого боку, стояв відгороджений ряд лавок для присяжних. У цій чудернацькій судовій залі зразу впадала в око одна недоречність. Хоч тут горіли смолоскипи, прикріплені до бічних стін, але за троном, із двох кутів зали, на каблукуватий стіл націлилися батареї прожекторів. Хоч вони і не світилися, та все одно через оті кабелі та лінзи вже й без того моторошний, ку-клукс-кланівський інтер’єр нагадував кімнату тортур. Схоже, це храм не правосуддя, а беззаконня. Зоряна палата [221] Заснований у XV столітті в Англії таємний верховний суд, що розглядав справи про найтяжчі злочини. У переносному значенні — тиранічне правління, тоталітарна влада, зловживання становищем. , судилище інквізиції.

Мене підштовхнули в плечі. Проминувши стіл, ми підійшли до трону, й тут я втямив, що маю на ньому сидіти. Конвоїри відвели мене на місце. П’ять східців провадили до подіуму, склепаного стук-грюк, аби з рук. Та й трон був халтурний з усіма його підлокітниками, балясинами й шпичастою спинкою — звичайнісінький предмет театрального реквізиту, помальований чорною фарбою. Посередині масивної спинки красувалося біле око, подібне до тих, що середземноморські рибалки малюють на носах своїх човнів, аби відганяти злих духів. Мене посадили на плоску пурпурову думочку.

Щойно я сів — охоронці звільнилися від кайданів і прикували їх до підлокітників. Було видно, що ніжки трону прикріплені до помосту добрячими скобами. Я спробував обізватися. На моє мукання Адам похитав головою. Можна спостерігати, але не говорити. Разом із своїм напарником він став за троном, на долішньому східці, що впирався у стіну. А тоді повівся, наче ошалілий придворний камердинер. Перевірив, чи замкнулися наручники, й знову оголив мені ліве плече, яке мені вдалося трохи сховати під сорочкою. Зійшовши на підлогу, обернувся до мене й склав уклін, ніби перед вівтарем. Відтак рушив до дверей у кінці зали й вийшов. Я й далі сидів, слухаючи сопіння за спиною, потріскування смолоскипів і роззираючись по залі. Старався спостерігати критично й безсторонньо.

Були тут й інші кабалістичні символи. На стіні праворуч манячив чорний хрест — не християнський, з роздутим верхом, подібним до переверненої груші. На стіні навпроти тінювала багряна троянда, єдина кольорова річ у чорно-білій залі. Над високими вхідними дверима намальовано величезну відрубану ліву кисть. Вказівний палець і мізинець випростані, середній та підмізинний зігнуті й притискають великого до долоні. Зусібіч так і тхнуло ритуалами, від яких мене завжди вернуло. «Поводься гідно, поводься гідно, поводься гідно», — ненастанно втовкував я самому собі. Знав, що справляю враження якогось дурника — з отим чорним оком циклопа на чолі, з отими білими стрічечками та розеточками. І мусив за всяку ціну розвіяти таке враження.

І раптом мені похололо на серці.

Кошмарна постать.

Зненацька у дверях безшумно постав Герн-Ловець [222] Привид з оленячими рогами на голові, який полює у Віндзорському лісі. Ймовірний прототип цього героя англійського фольклору — кельтський бог Кернунн. . Неолітичний бог, дух темряви північних борів, правитель доісторичних часів, чорний і студений, як дотик заліза.

Чоловік з оленячою головою заповнив дверний проріз. Могутня постать різко відтінювалася на тлі тьмяно підсвіченої білої стіни коридору. Вражали величезні роги — розгалужені й чорні, як гілля мигдалевого дерева. Цей гігант був весь у чорному — з голови до ніг, тільки очі та ніздрі позначено білим. Перегодивши, давши мені пройнятися враженням, він помалу підійшов до стола. Прибравши позу короля, постояв на прогалині, а тоді примостився на лівому краю. Я встиг придивитися до чорних рукавичок і до чорних черевиків під вузькою накидкою, схожою на сутану, й здогадався, що він мусить рухатися поволі. Надто вже громіздка в нього маска, аби хоч не звалилася.