Джон Фаулз - Маг

— Чи не пробував він спокусити вас грішми?

— Пробував. Або живемо втрьох у сільській хаті, або остаточна виплата за контрактом і кінець співпраці.

— Трохи прикро для Джун.

— Їй не дали голосу, — пирхнула Жулі.

— Дуже мені до вподоби твоя панама.

Знявши цю м’яку дитячу панаму з вузькими крисами, Жулі наївно приглядалася до неї, ніби ніколи не чула компліментів. Я нахилився до Жулі, поцілував у щоку, обняв за плечі й пригорнув. Яхта вже відійшла на дві чи три милі й зникала за східним кінцем Фраксосу.

— А як з отією великою загадкою? Ви з Джун ще не знайшли ключів?

— Ой, ти не уявляєш. Недавно ми мало не на колінах просили його сказати все, як є. Але на таке пояснення теж виставлено умову та ціну. Або далі триватиме маячня, або ми ніколи не дізнаємося, навіщо вона.

— Багато чого я б віддав, аби довідатися, що тут діялося минулого літа. І позаминулого.

— Вони тобі написали?

— Ані слова, — відповів я й докинув: — Мушу тобі зізнатися в дечому.

Розповівши про свої запити, я простяг їй листа — відповідь від лондонського банку.

— Дуже негарно, Ніколасе, — прикусила губу Жулі. — Щоб нам та не повірити! Так само негарно вчинила й Джун, коли зателефонувала до Британської ради в Афінах. Хотіла з’ясувати, чи ти справді вчитель Ніколас Ерфе. — Я усміхнувся. — Ми побилися з нею об заклад, і я виграла десять шилінґів.

— І це все, чого я вартий?

— Не ти, а вона.

Я подивився на схід. Яхта зникла з очей, море спорожніло, лагідний вітерець пробирався крізь крони сосон й ворушив пасма волосся Жулі. Вона примостилася навпроти мене. Я сидів, спершись на стовбур. Почувався розсипом вогнів феєрверку, шумуванням п’янкого шампанського. Повернув до себе її обличчя, й ми злилися в поцілунку. Не перериваючи його, лягли поруч у помережаній сонячними зайчиками тіні. Я жадав цю дівчину, але не так непогамовно, як було раніше; у нас попереду довге літо. Поки що досить долоні між плечима й блузкою, досить язика між її вуст. Жулі лягла на мене, трохи навскіс, і притулилася губами до щоки. Ми мовчали.

— Ти скучила за мною? — шепнув я.

— Не скажу, бо носа задереш.

— Я б хотів ось так лежати всі ночі, все життя.

— А я ні. Не дуже комфортно.

— Сприймай мене не так дослівно. — Я обняв її міцніше. — Скажи, що зможеш. Сьогодні вночі.

Жулі ковзнула пальцями по моїй сорочці.

— Чи приємно тобі було з нею в постелі? З тою австралійською подружкою?

На мить я похолов. Лежав, задивившись у небо за сосновим гіллям, ладен розповісти… та ні, з цим краще перегодити.

— Колись розповім тобі все про неї.

Вона ласкаво вщипнула мене.

— А я гадала, що ти вже все про неї розповів.

— Чому тоді питаєш?

— Тому.

— Тому що?

— Бо я, мабуть, не така… ти знаєш.

Я поцілував її в маківку.

— Ти вже довела, що набагато вправніша, ніж вона.

Жулі помовчала, ніби не цілком певна того.

— Я ще ні з ким не кохалася по-справжньому.

— Це не вада.

— Незвіданий край.

— Тобі він сподобається. Обіцяю.

На хвилину запала тиша.

— Якби ж то в тебе був брат-близнюк… Для Джун.

— Вона хоче залишитися?

— Ненадовго, — шепнула Жулі. — Ось такий клопіт у двійнят. Геть у всьому збігаються уподобання.

— А я й не гадав, що це стосується також чоловіків.

Вона поцілувала мене в шию.

— Це стосується тільки одного чоловіка. Того, що зараз зі мною.

— Джун дошкуляє тобі.

— Поб’юся об заклад. Ти шкодуєш, що нам не довелося зіграти ролі за сценарієм «Трьох сердець».

— Авжеж. Аж зубами скриплю від досади.

Мені знову дістався щипок, цього разу не дуже ласкавий.

— Я сказала це всерйоз.

— Іноді ти поводишся, як дитина.

— Бо почуваюся дитиною. Моя лялька! Ось.

— Котру з ляльок візьмеш з собою до ліжечка?

— У мене односпальне ліжко.

— Отже, там забракне місця на піжаму й нічну сорочку.

— А я тут і не одягаю нічної сорочки.

— Ти доводиш мене до шалу.

— Себе доводжу. Коли лежу голою й уявляю тебе.

— І що ж я роблю у твоїй уяві?

— Виробляєш усілякі гріховні штуки.

— Розкажи, що це за штуки.

— Я їх тільки уявляю. Не описую словами.

— Вони грубі чи ніжні?

— Різні.

— Опиши хоча б одну.

— Я втікаю, а ти мене доганяєш. І ловиш, — повагавшись, прошепотіла вона.

— А далі що?

Жулі змовчала. Я провів долонею по її спині донизу.

— Перегинаю тебе через коліно й даю ляпанців по задочку? — спитав я.

— Іноді находить настрій, щоб мене спокушали поволі, поволеньки.

— Через те, що ти ні з ким по-справжньому не кохалася?