Джон Фаулз - Маг

Гермес сіпнув головою вгору-вниз. Ні.

— Де вона?

— Сіла на яхту. Після обіду.

— Звідки знаєте? Вас же тут не було.

— Жінка сказала.

— Вони відплили разом з паном Конхісом? До Афін?

— Так.

Зникнувши нам з очей, яхта цілком могла пристати в одній із сільських гаваней. Тоді Джун, напевно, добровільно сіла на яхту, коли почула, що ми з Жулі вже на борту. Все це, мабуть, задумано наперед. Зміривши оком Гермеса, я відсунув його вбік і ввійшов до оселі.

Просторий передпокій, прохолодний і порожній. На одній стіні — гарний турецький килим, на другій — якийсь незрозумілий герб, подібний до таблиці на надгробку англійського аристократа. За відчиненими дверима кімнати видніли скрині з вивезеними Кончісовими картинами. На порозі стояв хлопчик — один із Гермесових дітей. Батько щось сказав синові, і той, поважно окинувши мене карими очима, вийшов надвір.

— Що ви хочете? — спитав з-за моєї спини Гермес.

— Де кімнати дівчат?

Він завагався, але тицьнув пальцем угору. Здавалося, геть спантеличився. Я швидко зійшов на другий поверх. Сходи вивели на коридор, який ішов від крила до крила будинку. Я обернувся до Гермеса, що йшов за мною. Він знову завагався й знову тицьнув пальцем. Двері праворуч. Я опинився в кімнаті, обставленій типово, по-тутешньому. Гладенька дощана підлога, постіль із витканим на кроснах ліжником, комод і вигадлива скриня-касоне. На стінах висять кілька доволі приємних оку акварелей. Ці старанно виконані, стилізовані зображення сільських будинків нагадували частину архітектурного проекту, виконану в перспективі. Хоч на них не було підпису, та я здогадався, що ще раз дивлюся на Антонову роботу. Віконниці на три чверті прикрили вікно, що виходить на захід. На довгому підвіконні стояв запітнілий канаті — глек із поруватої глини. Таку посудину греки ставлять на протязі, щоб охолодити воду й освіжити повітря в кімнаті. На касоне помістили блакитно-білу вазочку з квітами — жасмином і олив’янкою. Проста, мила, привітна обстава.

Я відчинив одну віконницю, щоб було світліше. Гермес стояв на порозі, нерішуче дивлячись на мене. Знову спитав, чого мені треба. Зауваживши, що він так і не поцікавився, куди поділася Жулі, я пропустив запитання повз вуха. Хотілося, щоб він спробував виштовхати мене з кімнати. Була потреба розрядитися фізично. Але погонич ані не рушив з місця, тож довелося виливати злість на комод. В одній шухлядці був набір туалетних та косметичних знадоб, у решті — одяг. Давши спокій цій меблині, я розглянувся по кімнаті. Один куток затулювала штора. Різко відсунувши її, я побачив підвішені сукні, спідниці й літній плащ. Ось рожева сукенка, в якій була Жулі тої неділі, коли я «дізнався всю правду», тобто те, що призначено видаватися правдою. На підлозі стояли туфлі й валізка. Я вхопив цю валізку, кинув на ліжко й спробував її відчинити. Вдалося, не замкнена.

І знову одяг: кілька вовняних джемперів, важка твідова спідниця — зовсім зайві речі на Фраксосі влітку; дві сумки з довгими пасками, виготовлені в Греції, новесенькі, досі з етикетками, очевидно куплені комусь на подарунок. Під цим манаттям лежало кілька книжок. Виданий перед війною путівник по Греції, у ньому вкладено кілька листівок із зображеннями античних пам’яток. На звороті нічого не написано. Роман Ґрема Ґріна. Американське кишенькове видання про чародійство. Закладкою правив конверт. Я витрусив із нього карточку з надрукованим текстом. Запрошення на урочистість закінчення навчального року, яка відбулася тиждень тому в лондонській школі, де працювала Жулі, з її слів. Майже місяць тому цього листа переадресовано до «Бурані» із Серн-Аббаса в Дорсеті, де мешкала мати сестер. І, нарешті, Палатинська антологія [216] Збірка грецької античної та середньовічної епіграматичної поезії. Упорядник, візантійський граматик Х століття Константин Кефала, використав антології Мелеагра, Філіппа Солунського, Агафія Міринейського та інші, невідомі нам, збірки. . Я розгорнув її. На титульній сторінці стояв напис «Джулія Гоумз, Ґертон». На берегах поряд кількох віршів акуратним почерком Жулі написала їх англійські переклади та короткі нотатки.

— Що ви шукаєте? — спитав Гермес.

— Нічого, — буркнув я. Набирався підозри, що Кончіс діє на засаді шпигунської мережі: підлеглим подають тільки ту інформацію, яку вони потребують для роботи… Тому-то Гермес так мало знає. Мабуть, його тільки попередили, що може прийти сердитий чужинець, якого доведеться задобрити. Облишивши валізу, я обернувся до погонича.