Костянтин Москалець - Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї

— Ну от, усі в зборі, — вголос промовив Троцький, позіхнув і через плече Сметани виглянув на вулицю, щоб зорієнтуватися, де вони зараз знаходяться. Знаходилися вони на Привокзальній, трамвай їхав у парк.

Обережно, щоб не розбудити бодуна, Троцький переступив через його жирні коліна, одягнені в чорні турецькі панчохи з візерунками і пішов до виходу. Білочка бігла попереду.

— Я троха задрімав, спини мені тут, — сказав Троцький водієві і той слухняно виконав його прохання.

Троцький вискочив з трамваю, глибоко дихнув свіжим нічним повітрям і подивився довкола себе. Сметана сховався за взуттєвим магазином, а білочка побігла вздовж колії, намагаючись схопити трамвай за колесо.

Досвідчений розум Троцького блискавично оцінив ситуацію, в якій він опинився; ситуація, що й казати, була л а ж о в о ю, а найгіршою в ній і найбільш значущою видавалася присутність Сметани, тому що білочка і бодун які-не-які, та все ж друзі, а от Сметана, хоч і був другом Троцького, але тільки за життя; з покійними Троцький рішуче відмовлявся спілкуватися, як тільки вони не прагнули цього. Троцький зважив усі «pro» і «contra», зрозумів, що вирішальна битва десь далеко не тут і пора відступати на заздалегідь приготовані позиції, тобто до цирку, де жив його друг художник Коля. Він перехрестився на Ельжбету і пішов униз. Назустріч крокував хтось дуже високий і грубий.

«Бодун», — подумав Троцький.

«Троцький», — подумав бодун.

Троцький завбачливо перейшов на інший бік вулиці. Однак це виявилося грандіозною помилкою, тому що у вітрині, серед відморожених манекенів стояв елеґансько вбраний Сметана, недбало тримаючи в руці відрізаний чоловічий член; член був іще живий і ворушився, як встиг зауважити Троцький, ще раз переходячи вулицю. «Л а ж а, ч у в а к», — подумав Троцький і побачив на хіднику великого недопалка. Нехтуючи небезпекою, яка насувалася ззаду, Троцький швидко підхопив його і прикурив. У голові шалено запаморочилося, але загроза послабшала. До цирку залишалося не так уже й далеко. Проте він знав, що бігти не можна, в жодному, жодному, жодному, жодному, жодному, жодному, жодному-жодному, жодному-жодному, жодному-жодному разі, що вони тільки й чекають, коли він втратить самоконтроль, віддасться, наче курва, першому-ліпшому жахові, раз-два-три-чотири-сім, ні, не рахувати, треба щось іншого; «ну, бєлка, ну, сука, — шепотів Троцький, — ну, сука, ну, бєлка, я тобі того не подарую, вафлістка засрана, нехай-но я доберуся до Колі»; Коля працював ночами, тому що денний гуркіт трамваїв і авто роззосереджував його творчу уяву; майстерня Колі знаходилася в чудовому затишному підвалі, куди бєлкам вхід суворо заборонявся, тому що в підвісній шафці над столом з фарбами, розчинниками і пензлями завжди стояло п'ять-шість мурмильків одеколону «Тройной», а до того ж була книжкова шафа, напхана детективами, фантастикою, пригодами, прозою і поезією; втім, Троцький знав з усією можливою достовірністю, що ні детективів, ані фантастики йому тепер читати не можна, що перший же труп, яким неминуче розпочнеться книжка або перша ж інопланетна потвора негайно матеріалізується в усій своїй інфернальній красі серед полотен і мольбертів, підморгуючи і киваючи пальцем; тому треба випити сто-двісті грамів одеколону і читати щось дуже спокійне, веселе і неважке, нехтуючи всіма можливими шурхотіннями, поскрипуваннями, покашлюваннями тіней, підшептуваннями лукавого; треба, щоб горіло світло, вони бояться світла, поторочі, треба дуже уважно вчитуватися в текст — цього року Троцький кохався в комедіях Шекспіра, — так і заснувши за столом з добрими, надійними пахощами фарб і ацетону, або на старому, як Львів, пружинному матраці, який лежав упоперек майстерні; але боронь Боже прислухатися, підводити очі чи там відповідати на питання.

«Не втікнеш!» — голосно й виразно сказав за спиною Сметана.

Тридцятиградусний липневий мороз ошпарив шкіру, волосся стало дибки і негайно вкрилося пухнастими голочками інею, але Троцький мужньо витримав цю несподівану й підлу з боку Сметани атаку, гонорово виплюнув бичка, який припікав губи і перехрестився. Тепер він знав, що до майстерні лишилося сто двадцять чотири кроки. «Думаєш у Колі переночувати, — спокійно продовжував за спиною Сметана, — а його нема, він нині на Сихові ночує, в ІгОрка, вони там халтурку обмивали і ти не втікнеш, тому що хочеш побачити, як зотліло моє обличчя і вигнили мої очі; озирнися, чуєш, Троцький, я до тебе звертаюся»; «переб'єшся», — подумав Троцький, але тут на стежку вийшов здоровенний, наче діжка з пивом, кіт і засвітив очима; до майстерні лишалося п'ятдесят вісім кроків. «Думаєш, кіт?» — доброзичливим тоном поцікавився Сметана. Троцький звернув управо й обійшов кота, не дивлячись у його бік; «а то не кіт», — в'їдливо засміявся Сметана; Троцький мовчав; він бачив уже, що віконце в підвалі світиться і йому лишилося вісімнадцять кроків до порятунку, тільки не треба казати Колі, завтра розповім, а сьогодні не можна. Позаду пролунав пронизливий свист. «Троцький!!!» — хором загукали Бампер, Дем і Сметана, але Троцький уже тиснув на ґудзик дзвінка; «Троцький, підар!» — не своїм голосом заволав Сметана. «Хто там?» — спитав Коля; «то я», — іржавим голосом озвався Троцький; заскреготів замок, по очах шмагонуло світлом, запахло щойнозвареним чифіром і розчинниками, весело заспівав Мік Джеґґер. «Заходи, не встидайся!» — усміхнувся Коля. Троцький зайшов і повільно сів на крісло.