Костянтин Москалець - Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї

Настрашена Андруся щосили торсає мене за праве плече — «та прокинься ж ти нарешті, благаю тебе, прокинься, я коло тебе, тут, ось я!» — розплющую очі, проводжу рукою по лиці, воно мокре. «Ти знову кричав, як страшно, ти гукав мене і плакав, що з тобою, любий мій, мій коханий, котику мій єдиний?» — Андруся гладить мене по голові, хустинкою витирає обличчя, цілує, і тільки тоді я зводжуся на лікоть, дивлюся за вікно, де падає нудна львівська злива і кажу не своїм голосом: «Мені снилося, що тебе нема; і якісь дітлахи, ти ж знаєш, що демони завжди сняться мені під виглядом дітлахів, таких безцеремонних і вульгарних, вони питали в мене, де ти, а я не знав, що відповісти, бо тебе дійсно не було в тій зимі, ніколи не було». — «Я є, — тихо і переконливо каже Андруся, — я є, направду, можеш мене поторкати, а краще поцілуй; Господи, який же ти ще хлопчисько! Я є, я люблю тебе, я люблю, люблю, люблю тебе, задля того, щоб мені самій бути, я є, щоб мені любити тебе, рідний мій, коханий, єдиний, мене не буде тільки тоді, коли й тебе не стане, ми помремо в один день, і того ж таки дня зустрінемося в небі, віриш?»

VI

Яскравого липневого дня навпроти каплиці Боїмів стоїть Господь Крішна, продаючи «Бхагавадгіту як вона є», «Джерело вічної насолоди» та календарики.

Аж тут іде г о т о в и й Троцький.

— Гаре, Крішна! — дуже ґречно і дуже голосно вітається Троцький, спираючись на столик із книгами. Втома.

— Іди, Троцький, іди, не заважай працювати, — тихо каже Господь Крішна.

Але Троцький уже прийшов.

— Ти коли виставиш к і р за гуму? — грізно питає Троцький.

— Приходь увечері під «Нектар» і я тобі виставлю м о р е к і р у, а тепер л и н я й.

— Завіруха, м'єтєль, завіруха, — співає Троцький чистісінькою білоруською мовою.

Оцінивши ситуацію, Господь Крішна хутко складає книжки в торбу, виходить із-за столика і каже:

— Р и є м о. Ти мені все п е р е с р а в.

І тут до них п і д в а л ю є готовий Бампер.

— Прив'єт, бухарі! — життєрадісно кричить готовий Бампер. — Троцький, ти коли прийдеш вікна малювати?

— Пішли вже! — спалахує готовністю готовий Троцький.

— Нє, не вже. Хочеш бухнути? Я ставлю. Ще не вечір. Ще не вже. Завтра зранку.

— Ти здурів, Бампер, — скрушно хитає головою Троцький. — Скільки разів я тобі казав: не пий так багато. І ось ти здурів.

— Чого це я раптом здурів? — замислюється Бампер.

— А того, що завтра зранку ми будемо лікуватися в лікарні, яка називається «Українські справи». Там стоятимуть крапельниці з пивом і ампули з п о р т ю ш е ю.

— Нє, я завтра не бухаю. Крішна, ти чогго такий смурний? — непокоїться Бампер.

— Тогго, що мені вас уже не наздогнати сьогодні, — меланхолійно пояснює Крішна.

— Не переживай, у нас всьо спЕреді! — горлає Бампер.

І тут перед ними зненацька виникає або ж таки утворюється «Нектар», під яким сидять дуже блідий Дем і дуже червоний Бєлов.

— Дем, здорів! — кричить Бампер. — Хочеш бухнути? Я ставлю.

Дем мовчить.

— Йому необхідно бухнути, — спокійно пояснює Бєлов. — Йому п е р е м к н у л о і він уже три години поспіль мовчить.

— Хто поспіль піде в гастронім?! — кричить Бампер. — Ми будемо поспіль рятувати Дема чи ні, поспіль я вас?

— Бампер, не кричи, — тихо каже Господь Крішна. — Я сходжу, хіба не кричи.

— Малчать, я вас поспіль спрашиваю! — несамовитіє Бампер.

— Давай б а б к и, — зітхає Крішна.

Бампер дістає б а б к и і починає рахувати. Бабок дуже багато, виходить по три фляшки п о р т ю ш і на писок. Бєлов і навіть Троцький перезираються — це занадто, але вже пізно.

— Дем, не журись! — вимахує руками Бампер. — Ти талановитий митець, тобі не можна багато поспіль смуріти. Твої картини висять у музеї українського мистецтва у Нью-Йорку, шляк би його трафив, поруч із Далі і Пікассо, ти геній, Дем, ти не те, що якісь там троцькі, які вже два тижні поспіль обіцяють повалювати мені мікна, ти неймовірний талант, хочеш, я поспіль стану перед тобою на коліна, жеби ти тіко не смурів? Поспіль ?

— Я мушу зауважити, що Пікассо і Далі поспіль не були українцями, — втручається Бєлов.

— Як то поспіль: не були? — спантеличено перепитує Бампер. — То будуть! Усі поспіль будуть українцями, рано чи пізно, в тім числі й ти, москалю франсуватий, хоч ти того й не хочеш поспіль !

— І всі будуть поспіль висіти, — додає Троцький.

— Нє, Троцький, ти мене дістав, мовчи, ти ні х е р а не розумієш, хіба пистиш як Троцький, — іритується Бампер.

До них підходить Ромко.