Галина Тарасюк: Блудниця вавилонська

— Ху! Добре, що хоч ця є! А де той придурок, хотів би я знати! Якщо знову залив сліпи, Маця йому відкусить яйця, — пообіцяв голомозий менеджер, звертаючись до учеників-помічників на дверях, на що ті, не зважаючи на драматичну ситуацію, весело заіржали. Але людське стовповисько нічого не чуло і не бачило, крім сцени, на яку от-от мала вийти Велика Марсалія…

Але Марсалія не виходила. Збита Родіоном з темпу, заплющивши очі й затиснувши кулаки, намагалася ще раз зібрати усі свої життєдайні сили у тугий і вражаючий, як кульова блискавка, енерґетичний клубок і… переступити невидиму прірву. Але тепер уже не давало сконцентруватися передчуття… чогось недоброго, навіть лиховісного, що — вона бачила «третім оком» — уже витало зловісною темною хмарою над шаленіючою залою, ніби попереджаючи… не пускало на подіум. Але відступати не було куди. В потилицю дихав Родіон. Попереду дихало безоднею чорною тисячоголове людське горе. А в грудях… В грудях важким каменем загусла ненависть до триклятого Родіона, що збив… збив, покидьок, її з ритму, з настрою, взагалі, з путі і пуття… Однак мусила! Тож, набравши повні груди повітря, рішуче видихнула:

— З Богом! Уперед!

І раптом в залі погасло світло. Запала мертва тиша. Народ замовк, з благоговінням вдивляючись у важку смолисту темряву. І темрява розступилася, як води морські перед Месією, і з неї вийшла в сяючій білій одежі жіноча постать. І зал вибухнув шквалом овацій!

Марсалія підняла, мов Оранта, обидві руки і звернулася до народу, що сяяв до неї з темряви очима, пристрасно-таємничим шепотом, підсиленим мікрофоном:

— Люди добрі! Мій роде і народе! Ви хочете зцілення собі і своїм близьким? Ви хочете бути здоровими, дужими і квітучими? Ви бажаєте позбутися мук, які огидними червами точать ваше тіло, натоптане хворобами і недугами, як дрантивий мішок смердючим сміттям? Ви хочете здоров’я і щастя, а самі грішите, прелюбодієте, крадете, гризете одне одного! Он ти, та, що очей з мене не зводиш! Ти спиш із начальником, водночас перелюб чиниш із кумом, а просиш у мене здоров’я для своєї дитини?! Гріховоднице нечестива! Посмітюхо бридка на дорозі до пекла! Покайся! Інакше не бачити тобі здоровою свою дитину! Не чути тобі сміху її! Довіку чути будеш лише плач і скрегіт зубовний у хаті своїй! Покайся! Отямся! Віддай все, що потратити маєш на перелюб, на гульбища содомітські, — убогим і сірим, спраглим і голодним, ученикам моїм, провісникам Пришестя Того, Хто зцілює, і відвертає, і життя дарує — через мене, велику Марсалію, цим святим людям, що стоять при дверях, як при брамі до раю святий Петро!

Запала крижана тиша. Зала, здавалося, одубіла. Заціпенів за лаштунками, насолоджуючись велемудрими пасажами пророчиці, Родіон. Але відшліфований за довгі роки прийом спрацював і цього разу. Народ, полегшено зітхнувши, що так дешево можна відкупитися від кари Божої, зашарудів по кишенях останніми гривнями, тим часом як добра сотня соковитих молодиць із дітьми на руках, втягнувши голови в плечі, намагалися зникнути, розтанути, здиміти від всевидющого ока святої Марсалії, цікавих поглядів присутніх та лютих позирків власних чоловіків. Розслаблено заусміхався Родіон, спостерігаючи за сум’яттям у залі з-за важких від степової пилюки лаштунків. Однак у ту мить, коли дехто із привселюдно звинувачених в рогоносності батьків родин уже було простяг руку до коси зрадливої супружниці , Марсалія рвучко ступила на край рампи і, тикаючи перстом у розтроюджений натовп, заволала:

— А ти?! Не хвороба пожирає тебе, а чорна заздрість до свого сусіда! На його хороми уп’яла око ненаситне! Замість того, щоб дбати про власні статки, трудитися в поті чола, ти чужому заздриш, похряснувши в лінощах?! Один тобі лік від усіх недуг: мусиш три тижні у старечому сиротинці підлоги безплатно мити, саму тільки воду пити, служницею стати, і лиш тоді тебе хвороба покине!

При цих словах прив’яло півзали, а кілька нещасних у різних кутках зали аж зайшлися тихим плачем покаянним.

— А ти… ти, що сидиш на купі грошей, а жалієш купити святу книгу, яка тобі, нечестивцю, відкриває врата небесні! Ти! Ти й досі крадеш комбікорм на заводі та свиней годуєш, та продаєш людям утридорога?!

Помітивши, як втиснулися в крісла кількоро чоловіків, що, певно, привезли сюди хворих дружин, дітей чи батьків, ясновидюща ще з більшим азартом накинулась на гіпотетичних нечестивців:

— А ти аборти блудницям робиш, а за криваві хабарі дітей вчиш по закордонах! А ти? Ти, старче убогий! Замість того, щоби ути доброчесним батьком чесної родини, щоб плекати свій рід, дітей і онуків, ти сіяв по світах сім’я своє, а тепер пожинаєш самотність старечу і немічну, шукаючи прощення за гріхи свої?! Не буде тобі спасіння, доки не заповіси свою хату каліці нещасному, у гріхах, як і ти, угрузлому по очі, що має прибитися до тебе з далеких світів! Митрофан йому ім’я буде! А ти, жоно недостойна, що сина-наркомана рятувати прийшла, мусиш читати книги мої, благословенні посланцями вищого розуму навпереміну зі Святим Письмом, і тільки на тридцятий день зійде благословення на плід гріхів твоїх!