Галина Тарасюк - Блудниця вавилонська

Однак могло бути ще гірше, якби її, велику Марсалію, вигнали з царських палат, як шпигунку… Ото був би скандал! Не доведи Господи!

Але все одно Марсалія злякалася такого повороту долі. От як воно може бути! Тобі здається, що ти вже на небі, схопила Бога за бороду, і раптом — летиш стрімголов і врізаєшся ясним премудрим чолом у купу гною!

Тим паче, що уже таке було!

…Вони тільки почали жити, впроваджувати в життя свій проект. Здавалося, все йшло чудово. Родіонову передачу про її чудеса на вимогу начальства було переведено із рубрики «У світі цікавого» під рубрику «Духовність». З’явилася багата клієнтура. Пішли гроші. Великі гроші. Слухачі засипали листами. Слава її росла… І раптом ні з того ні з сього Родіон здурів. І знову вона, боса-простоволоса, притиснувши до грудей Матір Божу, бігла нічним Києвом, ковзаючись та обдираючи ступні примерзлою сніговою кашею, читаючи молитви та проклинаючи звіра, сатану-диявола Радька. Ясно, що пізні перехожі, уздрівши таке, кидалися врозтіч. Тільки один Божий чоловік, благочестивий путник-подорожній, посадив її в останній тролейбус і відвіз до найближчого міліцейського посту.

Доки вона відігрівала душу чаєм, міліціянти стиха пересміювалися, розвеселені натхненними розповідями про Звіра, якого темні сили наслали вбити її, велику пророчицю, благочестиву Марсалію. Однак, зачувши ім’я, після першої хвиля недовіри пильніше придивилися до розкудланої п’яненької молодиці і, схоже, впізнали її — заметушились і під пильним поглядом Богородиці стали дзвонити Михайлові (бо кому ще було дзвонити, як не рідному чоловікові), наказуючи чекати знайдену блудну дружину з першим ранковим автобусом із Києва.

…Марсалія аж зубами скреготнула з досади і сорому за ту ніч… Доблесна міліція, дай їй, Боже, здоров’я, не покинула в горі великому. Прикривши наготу її засмальцьованим бушлатом та взувши у розтоптані шкари, відвезла до автобуса, розпорядившись «передати женщину в цілості і сохранності законному мужу»… Пасажири дивилися на неї, як на божевільну, а вона, дурка сліпа, вивертала перед ними душу… Не встигла додому доїхати, як усі вже все знали. Михайло — теж. Приїхав на автобусну станцію старим своїм драндулетом-«запорожцем» зустрічати. Як побачив у тому бушлаті, в черевиках розтоптаних, розкошлану, як старчиха яка, заплакав.

— Чоловіче, що з тобою?!! Та я б таку куррррву і на поріг не пустив!.. Убив би паскуду! Як жабу, роздер!.. А він… твою мать! Та плюнь ти на неї, якщо вбити не можеш! — кричали з усіх боків Михайлові. А той, як потому розповідали очевидці, «ведучи свою курву до машини, як крулєву яку», відказував смирно на всі боки, наче йому пороблено:

— Та добрий господар зимою собаку не вижене з хати, а вона — мама моєї дитини…

— Та яка вона мама, курва мама її була, чоловіче? Отямся!.. Та він сам винен… Розпустив бабу… Бо щоб вибив раз-другий — коло дітей сиділа б!.. — мало не плювали на неї зусібіч…

Такої ганьби вона ще не знала у своєму житті.

Опинившись на вулиці після вигнання з царських палаців, перелякана несподіваною немилістю государині , Марсалія змушена була кланятись Родіонові та робити вигляд, що простила коханкові вчорашнє божевілля. Взагалі-то не бачила в тому примиренні нічого страшного: хто любиться, той чубиться. Лякав неврівноважений психічний стан Родіона, маніяцька жорстокість: він же міг її вбити! І розчленувати у ванні, як це роблять схожі на нього прищаві збоченці. Але що мала робити, коли треба було повертатися до публічного життя провидиці і цілительки.

Марсалія довго думала, як повернути Радька, але так, щоб корона з голови не спала, і убезпечивши себе в майбутньому від його шизофренічних загострень. Думала і придумала цілий спектакль. По-перше, їм обом треба негайно відновити радіопередачу «Зцілення за Марсалією», або, ще краще — започаткувати нову — «Марсалія повертається», в якій би він на всю Україну зізнався, що довге мовчання пророчиці було спричинене трагедією… Так, але якою? Ну, наприклад, у ведучого радіопередачі Дмитра Радька вселився диявол… А тому він, після суворого посту, покути і вигнання з тіла нечистої сили прийняв нове хрещення і нове ім’я… Скажімо, Родіон Новоявлений!

Радько, оклигавши на голову, зустрів її у своїй протухлій норі, як маму рідну. Втративши цицьку годувальниці, він так захирів і обносився, що був готовий перекинутись хоч на мусульманина і називатися хоч верблюдом. Проте спершу, вгледівши її живу і незборену, зібгався в дульку, на синій запойній морді проступив переляк. Чекав самосуду, кари лютої, на що цілком заслуговував, а тут — одна всепрощенна любов, новий проект і нове життя під новим іменем!